Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.
Честно говоря, это самый любимый рассказ, который я, человек испытывающий отвращение к чтению, перечитываю много раз.
Ведь он повествуется о школе, о том, как люди справлялись после войны.
Для меня до сих пор остаётся непонятным, почему этот мальчик так боялся учительницу, мне хотелось, чтобы они сблизились.
Было мило наблюдать за попытками учительницы стать другом для мальчика.
Хотелось преподать урок тем хулиганам, что частенько избивали главного героя за то, что он выигрывал и сразу уходил тратить.
Учительница французского, этого необычного и загадочного языка, как говорил мальчик, просто хотела ему но в итоге её выгнали из школы за игры на деньги.
Мне так хотелось отстоять её права.
