Поля Верлена вважають яскравою особистістю доби декадансу у Франції і представником символізму у французькій поезії. Він був визнаним майстром у цьому напрямку, хоча й не був ні фундатором, ні лідером символізму. Він був майстром і великим поетом. А цього достатньо, щоб його читали й перечитували й сьогодні. Хіба не малює наша уява химерний і загадковий світ, коли звучать ось ці рядки Поля Верлена (Переклад М. Лукаша):
Твоя душа — витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид —
Та сповнені таємною журою.
Як відомо, декаданс і в житті, і в мистецтві позначився настроями приреченості, індивідуалізму, містики, безнадії, відчуженості від життя, обстоюванням "мистецтва для мистецтва". Яскравим прикладом символічної поезії є вірш Верлена "Сентиментальна розмова":
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
Дві напівтіні, напівпривиди — наче подих минулого, містичне переміщення у часі. Вони ведуть між собою тиху розмову про далеке минуле, про кохання, яке вже давно відцвіло і напівзабулося. Той діалог дивний і скоріше символічний. Він складається із натяків, коротких утаємничених фраз, риторичних питань:
— Ти згадуєш, як ми колись любились?
— Навіщо вам ті згадки знадобились?
— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? і— Ні.
Старий сад, тиха зимова ніч і дві постаті з величезним багажем спогадів. Але ділитися ними зовсім не обов'язково. Іноді мовчання красномовніше, ніж тисяча слів.
Свого часу Поля Верлена коронували на "принца поетів". Це було найвищим визнанням його майстерності з боку поетів-однодумців. "Принц поетів" і справді міг здивувати своїми несподіваними образами і містикою. Перебуваючи за ґратами, він написав свої найкращі поезії, навіть чутливіші і майстерніші від тих, котрі були присвячені його нареченій.
Головний мотив поезії ув'язнення — сум і меланхолія, нетривале забуття і печаль. Ці вірші за своєю витонченістю нагадують полотна імпресіоністів. На мою думку, поетові вдавалося поєднувати музику, живопис і слово. Інколи, читаючи поезію Верлена, дивуєшся, що перед тобою; живописне полотно, чарівний ноктюрн чи поетично довершений вірш? Але хочеться все це не роз'єднувати, а назвати одним словом — імпресіонізм:
В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.
В Україні теж було чимало послідовників поезії символізму. Так, поет Микола Вороний часто вдавався до поетичного реквізиту символістів, дбаючи насамперед про розширення версифікаційних можливостей українського вірша та виведення його на європейські і світові обшири. 1901'року у відозві та у листах до українських письменників М. Вороний просив надсилати для задуманого ним альманаху твори, в яких "було б хоч трішки філософії" і основна увага зверталася б "виключно на естетичний бік видання", щоб наблизити його "хоч почасти до новітніх течій". "...Хочемо уникати творів грубо-реалістичних з щоденного життя", "реалізм вважаю складовою частиною штуки, а не її цілістю", — зауважував М. Вороний.
Поетичною творчістю Верлена захоплювалися І. Франко та Леся Українка. Вірші його українською мовою перекладали відомі поети.
Это большой и,сложный роман -метафора .В образе города Глупова автор показал современную ему Россию .как он её видел .Повествуя о различных событиях ,происходящих в этом городе ,Щедрин зло и жестоко высмеивает глуповцев ,которые бунтовали ,стоя на коленях .Но ещё злее его сатира разит разнообразных градоначальников ,у которых то органчик вместо головы ,который играет "мелодии":Не потерплю и Разорю" .то голова вообще нафаршированная ,то градоначальник реку хочет повернуть ,то птичку съел ...Одним словом ,роман учит тому ,что народ должен отстаивать свои права и не подчиняться таким НАЧАЛЬНИКАМ. но до этого было ещё очень далеко .Это мы знаем из истории нашей страны .
Это очень тяжёлый и зловещий рассказ .А тема - рассказ о том ,как содержатся люди в палате №6- палате для умалишённых .Это рассказ о докторе Рагине ,который не замечает , что в палате №6 страшный санитар Никита издевается над больными ,отбирает у них еду и деньги .,жестоко избивает бес больных А доктор не желает облегчить жизнь больных,предпочитая не замечать этого и не вникать в происходящее .Но Чехов ,сам доктор ,наказывает Рагина за неисполнение своего долга . .Через некоторое время он сам попадает в эту палату как пациент И на себе испытывает все"прелести лечения" .Он умирает от апоплексического удара .При этом он не был умалишённым ( постарались конкурент и Ко) Идея - если в обществе царят нравы ,при которых только в палате для сумасшедших есть здравые мысли ( их высказывает друг Рагина - Громов -он тоже в этой палате ) ,то ,по мнению автора ,общество больно душевными болезнями больше ,чем душевнобольные пациенты.
Твоя душа — витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид —
Та сповнені таємною журою.
Як відомо, декаданс і в житті, і в мистецтві позначився настроями приреченості, індивідуалізму, містики, безнадії, відчуженості від життя, обстоюванням "мистецтва для мистецтва". Яскравим прикладом символічної поезії є вірш Верлена "Сентиментальна розмова":
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
Дві напівтіні, напівпривиди — наче подих минулого, містичне переміщення у часі. Вони ведуть між собою тиху розмову про далеке минуле, про кохання, яке вже давно відцвіло і напівзабулося. Той діалог дивний і скоріше символічний. Він складається із натяків, коротких утаємничених фраз, риторичних питань:
— Ти згадуєш, як ми колись любились?
— Навіщо вам ті згадки знадобились?
— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? і— Ні.
Старий сад, тиха зимова ніч і дві постаті з величезним багажем спогадів. Але ділитися ними зовсім не обов'язково. Іноді мовчання красномовніше, ніж тисяча слів.
Свого часу Поля Верлена коронували на "принца поетів". Це було найвищим визнанням його майстерності з боку поетів-однодумців. "Принц поетів" і справді міг здивувати своїми несподіваними образами і містикою. Перебуваючи за ґратами, він написав свої найкращі поезії, навіть чутливіші і майстерніші від тих, котрі були присвячені його нареченій.
Головний мотив поезії ув'язнення — сум і меланхолія, нетривале забуття і печаль. Ці вірші за своєю витонченістю нагадують полотна імпресіоністів. На мою думку, поетові вдавалося поєднувати музику, живопис і слово. Інколи, читаючи поезію Верлена, дивуєшся, що перед тобою; живописне полотно, чарівний ноктюрн чи поетично довершений вірш? Але хочеться все це не роз'єднувати, а назвати одним словом — імпресіонізм:
В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.
В Україні теж було чимало послідовників поезії символізму. Так, поет Микола Вороний часто вдавався до поетичного реквізиту символістів, дбаючи насамперед про розширення версифікаційних можливостей українського вірша та виведення його на європейські і світові обшири. 1901'року у відозві та у листах до українських письменників М. Вороний просив надсилати для задуманого ним альманаху твори, в яких "було б хоч трішки філософії" і основна увага зверталася б "виключно на естетичний бік видання", щоб наблизити його "хоч почасти до новітніх течій". "...Хочемо уникати творів грубо-реалістичних з щоденного життя", "реалізм вважаю складовою частиною штуки, а не її цілістю", — зауважував М. Вороний.
Поетичною творчістю Верлена захоплювалися І. Франко та Леся Українка. Вірші його українською мовою перекладали відомі поети.