Объяснение:
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру.
Театр в Греції був державною установою, і організацію театральних вистав брала на себе сама держава, призначаючи для цієї мети спеціальних людей.
Драми ставили на трьох святах на честь Діоніса: Малих або Сільських Діонісіях (в грудні – січні); Ленеях (в січні – лютому); Великих або Міських Діонісіях (в березні – квітні). Драматичні вистави проходили як змагання драматургів. В них брали участь три трагічних і комічних поета.
Кожний з трагіків повинен був представить по чотири п’єси: три трагедії і одну сатирову драму (це весела п’єса на міфологічний сюжет з хором, що складається з сатирів). Три трагедії, пов’язані єдністю сюжету, складали трилогію, після неї і ставили сатирову драму. Трилогія і сатирова драма складали тетралогію. Змагання продовжувалися три дні.
1.Що увібрав у себе Античний театр?
2.Від чого бере початок Давньогрецький театр?
3.Коли народилася трагедія і комедія?
4.Який ще театральний жанр існував до IV ст. в 5.Давній Греції?
6.Місце для глядачів, споруджене на схилах пагорбів просто неба - це...
7.Круглий або реальний майданчик, на якому виступали актори і хор - це...
8.Коли відбувалися вистави у Давній Греції?
9.Приміщення для переодягання акторів і зберігання костюмів - це ...
10.За часів чийого правління в Афінах театр був обов'язковим для кожного громадянина?
Основная идея этого завещания звучит в финальных строках произведения: «Я вам жить завещаю - Что я больше могу?» Но жить, заклинает герой, всегда помня о своей стране и о тех, кто погиб во имя нее.
Стихотворение сюжетно: лирический герой рассказывает «собеседникам» свою личную историю: «Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте…», которая перерастает в историю миллионов людей, историю целой страны. Понять это в том числе, и перечисление важнейших этапов войны, которые стали для всех русских людей вехами их личной жизни.
Самое страшное для героя не то, что «во всем этом мире ….ни петлички, ни лычки с гимнастерки моей», не то, что «для меня - ни известий, ни сводок после этого дня». Больше всего солдат переживает о том, что не сможет больше воевать наступлению столь важной для всех победы. Его смерть, как и смерти миллионов убитых, как и жизнь тех, кто остался сражаться, может оправдать лишь одно – победа.
А ее, по мнению героя, могут обеспечить живые. Так тема памяти в стихотворении начинает переплетаться с темой ответственности и нравственного долга живых перед своей страной и своим народом (характерная черта поэтики Твардовского).