Китайське середньовіччя охоплює VII-XIII ст. Це «золотий період» розвитку китайської літератури, зокрема поезії, у якій використовували давню міфологію та філософію. У давній китайській філософії існували кілька напрямків, серед яких найвпливовішими були конфуціанство та даосизм, що впродовж століть живили китайську культуру.
За часів правління династії Тан (618-907) у Китаї сформувалася високорозвинена цивілізація. У процесі об'єднання окремих князівств була утворена могутня Танська держава зі столицею Чаньань, де знаходилася резиденція імператора. Перші правителі Танської держави дбали про розвиток країни, роздали чимало земель селянам, обмежили владу поміщиків, сприяли активізації торгівлі. Після тривалих війн країна нарешті зажила мирним життям.
Правителі династії Тан опікувалися розвитком науки й мистецтва. Можновладці всіляко підтримували талановитих письменників, художників і архітекторів. Танська держава розквітла в архітектурних ансамблях. Світове визнання здобули декоративні вироби, живопис і книжки. У VII ст. в Китаї було винайдено іб книгодрукування, що дало змогу публікувати не тільки державні накази та релігійні тексти, а й літературні твори.
Л. Джаодао. Подорож Мінхуана в Шу. Фрагмент. 800 р.
В епоху правління династії Тан поезія стала важливою складовою духовного життя китайців. Поети прагнули простоти форми й глибини філософської думки. Вони виражали не тільки власні переживання, а й світосприйняття людини, котра усвідомила свою цінність і єдність із природою. Китайська поезія розвивалася від елітарності й манірності до простоти й повсякденної конкретності. Простота й відкритість почуттів стали провідною ознакою лірики епохи Тан.
Природа й людина в китайській поезії доби Середньовіччя зливаються в єдине ціле. Поети придивлялися до найменших змін у природі, що знаходило втілення в несподіваних образах, порівняннях і метафорах, що нерідко набували філософського змісту.
Провідними темами танської поезії стали природа, стосунки з друзями, чужина, юність і старість, тлінність буття, минуще та вічне, громадянський обов'язок, любов до батьківщини тощо.
У китайській поезії епохи Тан розвивалися такі ліричні жанри, як ші і ци. Ші — вірші з дворядковою строфою, кожен рядок складається з чотирьох, п'яти або семи слів із цезурою (паузою) після другого знака в рядку з чотирьох або п'яти слів і після четвертого — у рядку із семи слів. Лірична форма ші проіснувала досить довго, вона використовується й сучасними китайськими поетами. Ци, на відміну від ші, складаються з нерівних рядків. Вірші у формі ци створювалися на певну мелодію, тому музикальність є характерною ознакою таких творів. Ци з'явились у VIII ст., спочатку їхня тематика була пов'язана з особистісними переживаннями поетів, але згодом митці опанували й інші теми, значно розширивши коло сюжетів і мотивів.
Видатними поетами доби Тан стали Лі Бо й Ду Фу, у творчості яких яскраво виявився національний колорит китайської літератури.
Конфуціанство — впливова філософська школа, засновником якої був Кун Фуцзі (550-479 рр. до н. е.). Він став знаним у Європі через два тисячоліття після своєї смерті як Концуціус, або Конфуцій, і вважається творцем духовного образу китайців протягом багатьох століть. Основний зміст конфуціанства полягає в проголошенні ідеалу соціальної гармонії та пошуків засобів для досягнення цього ідеалу. Гідне виконання обов'язків усіма членами суспільства веде до порядку, що відзначається доброчесністю та гуманністю, уважав Конфуцій. Одним із головних понять конфуціанства є жень (гуманність), складником якого є людинолюбство.
У даосизмі людина й природа сприймаються як єдине ціле (людина — органічна частка Всесвіту), тому пізнати природу означає пізнати й людину. Як уважали прихильники цього напрямку китайської філософії, життя природи й людей не кероване Небом як верховним божеством, а йде своїм шляхом — дао. Поняття «дао» перекладається не просто як «шлях», а як «природний хід речей», як «те, що йде само собою». Дао розуміється як космічний і моральний закон.
Невідомий художник. Конфуцій. 1770 р.
Обыкнове́нный скворе́ц[1] (лат. Sturnus vulgaris) — певчая птица семейства скворцовых, широко распространённая на значительной территории Евразии, а также успешно интродуцированная в Южную Африку, Северную Америку, Австралию и Новую Зеландию. На юге и западе Европы ведёт оседлый образ жизни, а в северной и восточной её части является перелётной, в зимние месяцы мигрируя на юг. Внешне (размерами, жёлтым клювом и темным оперением) слегка напоминает чёрных дроздов, но в отличие от них ходит по земле, а не прыгает.
