У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
Необычное задание, но я попробую... (Хотя, сам факт, что повествование будет от (по идее) от неодушевленного предмета..) То, что написано в скобках и выделено шрифтом - мои примечания.
С самого начала я была не простой блохой. И,хотя я была сделана из железа, но умела танцевать "дансе". Англичане очень гордились мною. (Конечно, я специально пишу так. Ведь англичане гордились МАСТЕРОМ , который сделал блоху. Но блоха считает по-другому).
Как они говорили, " это тонкая работа ". И однажды один человек решил купить меня. Похоже, он был очень богатым, раз смог купить такое творение, как я! Так же он купил орех, это мой "домик", ключик,из-за которого я и танцевала и микроскоп. Потом он вложил меня в орех, хотя я ему даже танцевала! А потом.. Какие-то люди ковырялись во мне, но как оказались - они подковали меня. И я стала еще прекрасней. Все восхищались, какая я утонченная и тонкая работа. Но теперь я не могла танцевать, какая жалость. Что же, я все равно не любила это делать.
(Блоха ведь не знала о дальнейшей судьбе Левши, так что все критерии соблюдены.)