Что же обозначает выражение «маленький человек»? Какой смысл придается слову «маленький»? Мал этот человек именно в социальном плане, поскольку занимает одну из нижних ступенек иерархической лестницы. Его место в обществе мало или вовсе незаметно. Человек считается «маленьким» еще и потому, что мир его духовной жизни и притязаний также до крайности узок, обеднен, наполнен всевозможными запретами. Для него не существует исторических и философских проблем. Он пребывает в узком и замкнутом круге своих жизненных интересов. С темой "маленького человека" в русской литературе связаны лучшие гуманистические традиции. Писатели предлагают людям задуматься о том, что каждый человек имеет право на счастье, на собственный взгляд на жизнь.
Так, Гоголь в повести «Шинель» характеризует главного героя как человека бедного, заурядного, незначительного и незаметного. В жизни ему отведена ничтожная роль переписчика департаментских документов. Воспитанный в сфере подчинения и исполнения распоряжений начальства, Акакий Акакиевич Башмачкин не привык размышлять над смыслом своей работы. Вот почему, когда ему предлагают задание, требующее проявления элементарной сообразительности, он начинает волноваться, переживать и в конце концов приходит к выводу: «Нет, лучше дайте я перепишу что-нибудь».
Духовная жизнь Башмачкина созвучна его внутренним чаяниям. Накопление денег для покупки новой шинели становится для него целью и смыслом жизни. Кража долгожданной обновки, которая была приобретена путем лишений и страданий, становится для него катастрофой. И все же Акакий Акакиевич не выглядит в сознании читателя пустой, неинтересной личностью. Мы представляем, что существовало великое множество таких же маленьких, униженных людей. Гоголь призывал общество взглянуть на них с пониманием и жалостью. Косвенно это демонстрирует фамилия главного героя: уменьшительно-ласкательный суффикс -чк- (Башмачкин) придает ей соответствующий оттенок. «Матушка твоего бедного сына!» - напишет автор. И действительно, некоторые обидчики Башмачкина вдруг понимали это и начинали испытывать муки совести. Один молодой служащий, который решил подшутить над героем, остановился, пораженный его словами: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?»
Взывая к справедливости, автор ставит вопрос о необходимости покарать бесчеловечность общества. В качестве возмещения за понесенные при жизни унижения и оскорбления Акакий Акакиевич, вставший в эпилоге из могилы, является проходим и отбирает у них шинели и шубы. Он успокаивается только тогда, когда отнимает верхнюю одежду у «значительного лица», сыгравшего трагическую роль в жизни «маленького человека».
Зразок твору: Воля до життя на прикладі оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» 4.01.2010 Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і «збасаманені сині хребти», були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною», то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю. Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле — і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути? Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана. Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють. Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо — дуже воно муляло шию — бо «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля. Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?! Щастя без волі — нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його «билинь-казок» «про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю». Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю. Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово — воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність. Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх. Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали — волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа. Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?! І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети — знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога». Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю. Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії. Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії. Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: «Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» Це кличе Остапа вільна Соломія. Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…
С темой "маленького человека" в русской литературе связаны лучшие гуманистические традиции. Писатели предлагают людям задуматься о том, что каждый человек имеет право на счастье, на собственный взгляд на жизнь.
Так, Гоголь в повести «Шинель» характеризует главного героя как человека бедного, заурядного, незначительного и незаметного. В жизни ему отведена ничтожная роль переписчика департаментских документов. Воспитанный в сфере подчинения и исполнения распоряжений начальства, Акакий Акакиевич Башмачкин не привык размышлять над смыслом своей работы. Вот почему, когда ему предлагают задание, требующее проявления элементарной сообразительности, он начинает волноваться, переживать и в конце концов приходит к выводу: «Нет, лучше дайте я перепишу что-нибудь».
Духовная жизнь Башмачкина созвучна его внутренним чаяниям. Накопление денег для покупки новой шинели становится для него целью и смыслом жизни. Кража долгожданной обновки, которая была приобретена путем лишений и страданий, становится для него катастрофой.
И все же Акакий Акакиевич не выглядит в сознании читателя пустой, неинтересной личностью. Мы представляем, что существовало великое множество таких же маленьких, униженных людей. Гоголь призывал общество взглянуть на них с пониманием и жалостью.
Косвенно это демонстрирует фамилия главного героя: уменьшительно-ласкательный суффикс -чк- (Башмачкин) придает ей соответствующий оттенок. «Матушка твоего бедного сына!» - напишет автор. И действительно, некоторые обидчики Башмачкина вдруг понимали это и начинали испытывать муки совести. Один молодой служащий, который решил подшутить над героем, остановился, пораженный его словами: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?»
Взывая к справедливости, автор ставит вопрос о необходимости покарать бесчеловечность общества. В качестве возмещения за понесенные при жизни унижения и оскорбления Акакий Акакиевич, вставший в эпилоге из могилы, является проходим и отбирает у них шинели и шубы. Он успокаивается только тогда, когда отнимает верхнюю одежду у «значительного лица», сыгравшего трагическую роль в жизни «маленького человека».