Отец литературного героя даёт сыну, уезжающему учиться, наказ, который настолько западает отпрыску в душу, что предопределит будущую его судьбу. Выше всего на свете главный герой поэмы Н. В. Гоголя «Мёртвые души» Павел Иванович Чичиков ставит деньги и всю жизнь посвятит сколачиванию капитала. Следуя отцовскому завету «беречь копейку», Чичиков переступил через мораль и добродетель, при к любым обстоятельствам, исповедуя только одну веру, которую внушал Павлуше его отец: «Всё сделаешь и все перешибешь на свете копейкой». Другие напутствия сводились к тому, чтобы сын угождал учителям и начальству, водил дружбу с богатыми товарищами. Вся школьная жизнь Чичикова превратилась в непрерывное накопление. Он перепродаёт товарищам булки, выгодно сбывает дрессированную мышь и вылепленного из воску снегиря, экономит собственные деньги, отказываясь от необходимого. Из тихого, мало приметного, но практичного юнца вырастает удачливый и шустрый аферист. Его ум, изобретательный и изворотливый из всего извлечь выгоду. Все его усилия направлены на личное обогащение. Он циник и лицемер, он «мошенник из мошенников», он великий артист-мистификатор. И всеми своими, пусть временными, от случая к случаю успехами и удачами он обязан отцу. А мы, читатели, обязаны Н. В. Гоголю за то, что он показал страшное лицо этих хищников, для которых деньги являются целью существования, средством для достижения влиятельного положения в обществе.\
Разговор о злой силе денег, о рабском преклонении перед ними, относится к вечным темам в литературе и к трудным вопросам семейного воспитания. Современные рыночные отношения, постоянный рост материальных возможностей, проблемы, связанные с деньгами, оказывают серьёзное влияние на воспитание личности. Деньги сами по себе не зло, а необходимое условие для нормальной жизни человека, как в материальном, так и в моральном плане. В педагогике считается, что денежные вопросы формированию в человеке таких качеств, как честность, обязательность, ответственность. Таким образом, тема денег непосредственно связана со всеми аспектами нравственного воспитания.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!