У древніх греків існувала легенда про сузір'я Великої і Малої Ведмедиць. Всемогутній бог зевс вирішив взяти собі в дружини прекрасну німфу Калісто, одну із служниць богині афродіти, всупереч бажанню останньої. Щоб позбавити Калісто від переслідувань богині, зевс обернув Калісто у Велику ведмедицю, її улюбленого собаку – в Малу Ведмедицю і узяв їх на небо.
За незапам'ятного часів у царя ефіопів Цефея була красуня-дружина – цариця Касіопея. Одного разу Касіопея мала необережність похвастати своєю красою у присутності нереід – мешканок моря. Образившись, заздрісні нереїди поскаржилися богу моря Посейдону, і він напустив на береги Ефіопії страшне чудовисько – Кита. Щоб відкупитися від Кита, який спустошував країну, Цефей змушений був за порадою оракула віддати на поживу чудовиську свою улюблену дочку Андромеду. Її прикували до прибережної скелі. Кожну хвилину Андромеда чекала, що з морської пучини випірне Кит і проковтне її. В цей час герой стародавньої Греції Персей здійснював один з своїх подвигів: він проник на відокремлений острів на краю світу, де мешкали три страшні жінки – горгоны з клубками змій на голові замість волосся. Погляд горгони перетворював на камінь все живе. Скориставшись сном горгон, Персей відсік голову одній з них на ім'я Медуза. З її тіла випорхнув крилатий кінь Пегас. Дві інші горгоны, прокинувшися, хотіли кинутися на Персея, але він схопився на крилатого Пегаса і, тримаючи в руках дорогоцінну здобич – голову Медузи, полетів додому.
Пролітаючи над Ефіопією, Персей помітив приковану до скелі Андромеду. До неї вже прямував Кит, що випірнув з морської пучини. Персей вступив в смертельний бій з чудовиськом. Здолати кита вдалося лише після того, як на нього впав погляд мертвої голови Медузи. Кит скам'янілий, перетворившися на невеликий острів. Персей розкув Андромеду, привів її до Цефея, а згодом одружився на ній.Головних героїв цього міфу фантазія стародавніх греків помістила на небо. Так з'явилися назви сузір'їв Цефея, Касіопеї, Андромеди, Персея, Пегаса, Кита.
Есть мир, скрытый от нас, недоступный непосредственному наблюдению, — своеобразный мир животных почвы. Там вечный мрак, туда не проникнешь, не нарушив естественного строения почвы. И только отдельные, случайно замеченные признаки показывают, что под поверхностью почвы среди корней растений существует богатый и разнообразный мир животных. Об этом говорят порой холмики над норками кротов, отверстия нор суслика в степи или норок береговых ласточек в обрыве над рекой, кучки земли на дорожке, выброшенные земляными червями, и сами они, выползающие после дождя, а также неожиданно появляющиеся буквально из-под земли массы крылатых муравьев или жирные личинки майских жуков, которые попадаются в земле.
Как среда обитания животных почва сильно отличается от воды и воздуха. Попробуйте взмахнуть рукой в воздухе — вы не заметите почти никакого сопротивления. Проделайте то же в воде — вы почувствуете значительное сопротивление среды. А если опустить руку в яму и засыпать землей, не то что пошевелить ею, но и обратно вытащить ее будет трудно. Понятно, что животные могут сравнительно быстро двигаться в почве лишь в естественных пустотах, трещинах или ранее прорытых ходах. Если ничего этого на пути нет, то продвинуться животное может, только прорывая ход и отгребая землю назад либо заглатывая землю и пропуская ее через кишечник. Скорость движения при этом, конечно, будет незначительной.
Всякому животному, чтобы жить, необходимо дышать. Для дыхания в почве иные условия, чем в воде или в воздухе. В состав почвы входят твердые частицы, вода и воздух. Твердые частицы в виде небольших комочков занимают немногим более половины объема почвы; остальной объем приходится на долю промежутков — пор, которые могут быть заполнены воздухом (в сухой почве) или водой (в почве, насыщенной влагой). Как правило, вода покрывает тонкой пленкой все почвенные частицы; остальное пространство между ними занято воздухом, насыщенным водяными парами
х + 45 = 34 + 15
х + 45 = 49
х = 49 - 45
х = 4
2) (х - 56) - 24 = 17
х - 56 = 17 + 24
х - 56 = 41
х = 41 + 56
х = 97