«Дон Кіхот» образ головного героя Ім’я: Бідний ідальго Алонсо Кіхано → мандрівний рицар Дон Кіхот із Ламанчі (щоб уславити свою батьківщину)→ Рицар Сумного Образу → Рицар Левів. Опис Дон Кіхота — «Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…» Захоплення. Полюванням, але «водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише полювання, а усяке господарство». Він навіть збожеволів через них, і, вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем. Мета мандрівок Дон Кіхота. «Поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє безсмертною славою». Подорож не можна було відкладати, «бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода: скільки ще в ньому треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати» (розд. II, ч. І).) Збруя. «Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася». «Вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі і шолом зуповний. …рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився». Кінь. «Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була …сама шкіра та кості, визнав, що ні Александрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня… І назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б то його кінь у найпершого румака на світі». Дама серця. «Проста дівчина з сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала і не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо… Він назвав її Дульсінею Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму». Зброєносець — Санчо Панса (Панса — черево). «Був то чоловік добрий, хоча добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові… покинув жінку і дітей і став до сусіда свого за джуру». Дон Кіхот – це мрійник-ідеаліст: людина зі шляхетними намірами, котра не може втілити в реальне життя, бо не знає, як це зробити. В образі Дон Кіхота узагальнено характерні риси людської природи, які проявляються в різні часи, в різних країнах. Сервантес створив образ глибокого загальнолюдського змісту, що виходить ‘за межі своєї епохи.
1) У мурах поганий зір, але зате сильно розвинені нюх і дотик. Органи нюху розташовані у них на вусиках. Ворушачи ними, мураха обнюхує і обмацує всі зустрічні предмети. По запаху комахи впізнають «своїх» і «чужих», по запаху слідів знаходять дорогу до мурашника, навколо якого багато «запашних стежок», протоптаних мурахами. 2) Мурахи можуть майстерно орієнтуватися на місцевості. Довгий час вважалося, що роблять вони це за до наявних у них особливих ферментів. Однак було доведено, що мурашки знаходять дорогу додому тому, що вважають свої кроки! Виявляється, мурахи здатні відміряти відстань до своєї мети. 3) Професор Майкл О ' Ши з Сассекса вважає, що мурашки знаходять дорогу додому не тільки завдяки вже згаданим феромонам, але і за до досить складної системи астроориентації. "Є припущення, – каже професор, – що, незважаючи на поганий зір, мурахи мають здатність бачити поляризоване світло. Причому по виході з мурашника своєрідний нейрокомп'ютер в мозку муравьишки відзначає положення осі поляризації і потім відстежує всі зміни, поки мураха шукає здобич, бігаючи по самій хитромудрій траєкторії. Коли ж здобувача треба повернутися додому, його комп'ютер тут же вираховує, наскільки змінилася вісь поляризації в даний момент, і видає мандрівникові генеральне напрям на будинок. І мураха повертається, не повторюючи свій маршрут, а по найкоротшій прямій..."
