Разом із Бедржихом Сметаною, Антонін Дворжак вважається чільним представником чеської композиторської школи. Його творча спадщина охоплює різні жанри — симфонії (найвідоміша — мі мінор «З нового світу» op. 95, 1893), струнний квартет, опери (найвідоміша — «Русалка»), симфонічні поеми, пісні, меси, фортепіанні твори та інструментальні концерти, зокрема найвідоміший — віолончельний концерт сі мінор op.103, про який Й. Брамс писав наступне: «Якби знав, що віолончель здатна до таких речей, сам написав би цей концерт»
Дворжак широко використав жанрові й ритмоінтонаційні особливості чеського й моравського музичного фольклору. Риси національної самобутності виявилися в комічній опері «Король і вугляр», патріотичному гімні «Спадкоємці Білої Гори» для хору й оркестру й вокальних «Моравських дуетах»; особливо яскраво національний характер відчуємо в «Слов'янських танцях» (спочатку для фортепіано в 4 руки, пізніше для оркестру, й інших інструментів) і «Слов'янських рапсодіях».
Могила А. Дворжака на Вишеградському кладовищі в Празі
Ряд творів Дворжака присвячені історичному минулому Чехії й національно-визвольних устремлінь народу; серед них — ораторія «Свята Людмила», «Гуситська увертюра», музика до спектаклів драматичного театру, у тому числі до п'єси «Йозеф Каетан Тил». Опери Дворжака поряд з операми Б. Сметани становлять основу національного музично-театрального репертуару.
Найціннішим внеском у світову музичну культуру є симфонії Дворжака, що заклали фундамент національного симфонізму, концерт для віолончелі з оркестром і камерно-інструментальні твори (тріо «Думки»). Багато творів Дворжака приваблюють життєрадісністю, теплим ліризмом, м'яким гумором, відбивають картини чеської природи й побуту. Своєрідний світ чеських казок і легенд розкривається в симфонічних поемах «Водяний», «Напівзоряниця» й ін.
У Празі працюють товариство та музей його імені (з 1932). У Нелагозевесі в будинку, де народився Дворжак, також відкритий музей. Ім'я Дворжака носить один із празьких квартетів.
Мажорное трезвучие строится так: берётся нота (ми), от неё отсчитывается большая терция (соль-диез), и от соль-диез находим малую терцию (си). Знак "диез" надо ставить перед нотой "соль" на 2-ой линейке нотного стана.
Если мажорное трезвучие строится по формуле Большая терция + малая терция, то минорное наоборот - сначала малая терция, затем большая. Получается ми, соль, си. Здесь никаких знаков не надо :)
Если взять трезвучие (ми, соль#, си) и переместить нижнюю ноту ми на октаву вверх, получим первое обращение трезвучия - секстаккорд (соль#, си, ми). Теперь возьмём нижнюю ноту секстаккорда соль# и переместим её тоже на октаву вверх. Получим второе обращение трезвучия - квартсекстаккорд (си, ми, соль#).
Обращения минорного трезвучия получаем тем же Просто вместо ноты соль# будет соль без знака.
Обозначения такие:
Мажорное трезвучие Б3, секстаккорд Б6, квартсекстаккорд Б64. В миноре обозначения те же, но с буквой М.
От ноты фа строится всё точно так же. Должно получиться так:
Б3 - фа, ля, до.
Б6 - ля, до, фа.
Б64 - до, фа, ля.
М3 - фа, ля-бемоль, до.
М6 - ля-бемоль, до, фа.
м64 - до, фа, ля-бемоль.
Если вдруг Вам надо построить все трезвучия и обращения только от нот ми и фа, тогда от ми:
Б3 - ми, соль-диез, си.
Б6 - ми, соль, до.
Б64 - ми, ля, до-диез.
М3 - ми, соль, си.
М6 - ми, соль-диез, до-диез.
М64 - ми, ля, до.
... от фа:
Б3 - фа, ля, до.
Б6 - фа, ля-бемоль, ре-бемоль.
Б64 - фа, си-бемоль, ре.
М3 - фа, ля-бемоль, до.
М6 - фа, ля, ре.
м64 - фа, си-бемоль, ре-бемоль.