ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.
Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.
Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.
Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.
ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.
Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.
Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.
Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.
В глазах общества судебная власть должна олицетворять справедливость. Эти люди должны обладать ностью противостоять возможным попыткам воздействия на них со стороны различных сил, руководствоваться только законом, быть справедливыми. Те, кто вершит правосудие или содействует суду в силу профессионального долга, должны обладать высокими деловыми и нравственными качествами. Судья должен быть честен. Честность - важнейшее требование нравственности. Она включает правдивость, принципиальность, субъективную убежденность в правоте своего дела, искренность перед другими и перед самим собой в отношении мотивов своего поведения. Добросовестность в исполнении обязанностей судьи связана с его чувством долга. Непременное нравственное качество судьи -- повышенное чувство долга в его нравственном аспекте. Судья должен обладать развитым чувством совести. Это означает осуществлять внутренний нравственный самоконтроль в ходе производства по делу и, главное, при принятии решений. Его совесть должна быть спокойна как при осуждении, так и при оправдании; мотивы, которыми он руководствуется, должны быть чисты и нравственно безупречны. Судья должен быть гуманен. Должность судьи требует высокого уровня профессиональных знаний – судья обязан знать правовые акты и уметь их трактовать.