Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності. Підставою для якої є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт). Виняток передбачений ст. 21 КпАП, згідно з якою орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника може звільнити його від адміністративної відповідальності, передавши матеріали на розгляд громадськості для вжиття заходів громадського впливу. Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Законодавством встановлено певні обмеження адміністративної відповідальності для неповнолітніх, службових осіб, іноземців, які згідно з міжнародними договорами користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції в Україні. На відміну від кримінального правопорушення за адміністративне правопорушення не передбачено позбавлення умовних прав (вступу у виш, права на службу в органах правопорядку та права на державні посади).
Відповідь:
1) Конституція України містить положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність , недоторканість і безпека в Україні визначені як вища соціальна цінність, а права і свободи людини та їхня гарантія визначають сенс і спрямування діяльності держави. Затвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави. (ст. 3 Конституції України).
Залежно від сфер суспільних відносин, у яких основні права і свободи реалізуються з найбільшою пов-нотою та ефективністю здійснюється їх класифікація на:
Особисті (або природні) права й свободи (ст.ст. 27–35, 51–52 Конституції України);
Політичні (ст.ст. 36–40 Конституції України);
Економічні (ст.ст. 41–45 Конституції України);
Соціальні (ст.ст. 46–49 Конституції України);
Екологічні (ст. 50 Конституції України);
Культурні (ст.ст. 53–54 Конституції України).
У даному випадку жителі села Квіткове вирішили захищати своє конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України). З цією метою вони скористалися конститу-ційним правом збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України).
2) Конституція передбачає можливість людини захищати свої права і свободи всіма не забороненими законом.
Існують такі форми захисту прав особи:
1) захист прав органами публічної влади;
2) захист прав громадян громадськими об’єднаннями;
3) самозахист прав людиною, що включає в себе:
– звернення в державні органи та органи місцевого самоврядування;
– оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб, що порушують права громадян;
– звернення в засоби масової інформації та правозахисні організації, громадські об’єднання;
– публічні виступи громадян на захист своїх прав;
– звернення в міжнародні органи із захисту прав людини.
У правовій державі одним з найбільш ефективних і поширених засобів захисту прав і свобод є судовий захист. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожна людина повинна мати можливість вільно обрати б захисту своїх порушених прав. При цьому він повинен бути впевнений в тому, що держава гарантує рівну можливість для будь-кого, незалежно від віри, раси, місця проживання, віку і статі, скористатися цими захисту.
3) Конституція України визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Український народ здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України). Народовладдя реалізується через безпосередню (пряму) демократію і представницьку (непряму) демократію.
Відповідно до ст. 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, рефере-ндум та інші форми безпосередньої демократії. Український народ або його частина здійснюють владу безпосередньо на загальнодержавних і місцевих виборах, всеукраїнських і місцевих референдумах, мітингах, демонстраціях, зборах громадян, через народні ініціативи тощо.
Представницька (непряма) демократія - це здійснення влади народом опосередковано, тобто через своїх представників у владних структурах. Об'єктивізація представницької демократії здійснюється через первинні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які представляють інтереси українського народу. Первинними органами державної влади є ті органи, які безпосередньо обираються (формуються) громадянами України. До них належать: парламент - Верховна Рада України, глава держави - Президент України. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади, проте є важливим інститутом представницької демократії.
Пояснення: