Перегортаємо сторінки "Кобзаря",знайомі й незнайомі. Знайомі з дитинства і наче зовсім нові, коли їх гортаєш на різних вітрах часу. Адже поет говорить до нас крізь гомін, віяння і болі нашого часу. Він стає сучасником, бо слово любові не старіє і не в'яне. Він заглядає в саму душу глибоко-глибоко.
"Сон". Вже з перших рядків поеми перед читачами постає образ коханої України, бідної вдови-вітчизни і пророчий образ її сина-поета, що, наче птах, летить на розмову про печальне майбутнє своєї матері.
Земля, полита сльозами і кров'ю, земля, з-під якої доноситься брязкіт кайданів, де немає спокою і спочинку... У Шевченка такий образ України набуває загальнолюдського звучання, переростає у збірний образ людського світу, світу, де людина грішить і страждає...
О підступна людська породо,
Звідки ти?
Поет не шукає причини людських страждань, не бачить межі людського горя, але вірить, що настане час, і в ім'я Всевишнього настане справедливість.
Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив. Тому з-під його пера все з'являється таке зриме, одухотворене, тому в його творах гомонить байрак, стогнуть горихвилі, видно всю Україну, її людей, у степу високі могили, "і Дніпро, і кручі". Згодом сильна поетична уява Тараса Шевченка увесь цей рухливий і вабливий світ перетворює в образ рідної землі, яка називається Україна.
Україна... Шевченкова Україна — це поняття "неспівмірно ширше від самого краєвиду, від географічного поняття території". Україна — це в першу чергу комплекс долі людей, "мертвих, живих і ненароджених" Шевченкових "земляків", "в Україні й не в Україні сущих".
У Шевченка вона і знедолена, невесела, бо невеселий і знедолений увесь народ. То вона одинокою дівчиною виходить у поле, "білим світом нудить" І, не діждавшись своєї пари, стає тополею, яку вітер нагинає "до самого долу". То вона покриткою Катериною йде засніженим полем із маленькою дитиною на руках десь на Московщину шукати зрадливого москаля, який "любив та й покинув".
Уже за цими живими образами бачиться Україна, яку сплюдрували московські царі, якій судилося терпіти наругу, страждання. Поет не може спокійно дивитися на те, як його квітуча Україна — "рай тихий" — пустіє, бо навколо свавілля, знущання, невеселі картини. То ж Україна тепер стає схожою на безталанну вдову, якій ніде прихилитися:
А ти моя Україно,
Безталанно вдово,
Я до тебе літатиму
з хмари на розмову,-
такою була "сучасна" Україна для Шевченка.
Це вся історія народу із найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші у заховане від людського ока майбутнє, яке не було відірване від пережитого ним прегіркого, претяжкого сучасного.
А яким же бачив Тарас Шевченко майбутнє своєї рідної землі. Звичайно в моральній єдності суспільства, нового, ідеального:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Отже, справедлива держава, на оновленій і очищеній від гріхів себелюбства і знущання над слабшими землі — це є родина, в якій існує любов і посвята одного для другого. Такою Шевченко бачить Україну в майбутньому. Він звертається до Hеньки України :
Воскресни мамо! І вернися
В світлицю-хату, опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Чиї гріхи? Звісно, Богданові. Шевченко заступається за Україну.
Тарас Григорович все своє життя зв'язав із долею України. Вся його творчість просякнута думкою лишень про Україну і її добро. Він молився за Україну, закликав всіх:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Для Шевченка доля України надусе:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ обкраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
Слово Кобзаря — то пророче слово. Дійсно, Україна була обікрадена, поки проснулась, бо не всі українці були готові стати на захист своєї держави.
Шевченко мріяв про вільну Україну. Він не хоче найвищої радості, доки "не понесе з України у синєє море кров ворожу", доки всі діти України не встануть і не окроплять волі "вражою, злою кров'ю". Тоді мусить завалитися "Богданова Церква в Суботові" і прийде прощення "нерозумному синові" України, Хмельницькому. І не сміятимуться більше чужинці над нашою Вкраїною:
Hе смійтеся, чужі люде!
Церков — домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить на волі Hевольничі діти!..
Збулися мріяння Шевченка. Україна сьогодні вільна, незалежна держава. Ми маємо бути горді з того, що можемо називатися дочками та синами України, а значить і дітьми Тараса Шевченка.
Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського. Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко. Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував хлопчикові життя. Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Ця молода поетеса всіх вразила своєю творчістю. Зрадістю всі слухали і захоплювалися її піснями. Шикарні пісні подобаються всім і дітям і дорослим , ця творчість була відома не тільки в часи Хмельниччини але й зараз. Маруся прожила лише 28 років, за цей час вона встигла не тільки написати гарні вірші але й прожити втрату любимої людини, зраду чоловіка і смертний вирок суду. Від якого батько котрий умер в 1638 році і залишив їй свої співучі пісні. простите только 5 но я не знаю что еще туда можна добавить может у Вас єто получиться .
Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України
Перегортаємо сторінки "Кобзаря",знайомі й незнайомі. Знайомі з дитинства і наче зовсім нові, коли їх гортаєш на різних вітрах часу. Адже поет говорить до нас крізь гомін, віяння і болі нашого часу. Він стає сучасником, бо слово любові не старіє і не в'яне. Він заглядає в саму душу глибоко-глибоко.
"Сон". Вже з перших рядків поеми перед читачами постає образ коханої України, бідної вдови-вітчизни і пророчий образ її сина-поета, що, наче птах, летить на розмову про печальне майбутнє своєї матері.
Земля, полита сльозами і кров'ю, земля, з-під якої доноситься брязкіт кайданів, де немає спокою і спочинку... У Шевченка такий образ України набуває загальнолюдського звучання, переростає у збірний образ людського світу, світу, де людина грішить і страждає...
О підступна людська породо,
Звідки ти?
Поет не шукає причини людських страждань, не бачить межі людського горя, але вірить, що настане час, і в ім'я Всевишнього настане справедливість.
Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив. Тому з-під його пера все з'являється таке зриме, одухотворене, тому в його творах гомонить байрак, стогнуть горихвилі, видно всю Україну, її людей, у степу високі могили, "і Дніпро, і кручі". Згодом сильна поетична уява Тараса Шевченка увесь цей рухливий і вабливий світ перетворює в образ рідної землі, яка називається Україна.
Україна... Шевченкова Україна — це поняття "неспівмірно ширше від самого краєвиду, від географічного поняття території". Україна — це в першу чергу комплекс долі людей, "мертвих, живих і ненароджених" Шевченкових "земляків", "в Україні й не в Україні сущих".
У Шевченка вона і знедолена, невесела, бо невеселий і знедолений увесь народ. То вона одинокою дівчиною виходить у поле, "білим світом нудить" І, не діждавшись своєї пари, стає тополею, яку вітер нагинає "до самого долу". То вона покриткою Катериною йде засніженим полем із маленькою дитиною на руках десь на Московщину шукати зрадливого москаля, який "любив та й покинув".
Уже за цими живими образами бачиться Україна, яку сплюдрували московські царі, якій судилося терпіти наругу, страждання. Поет не може спокійно дивитися на те, як його квітуча Україна — "рай тихий" — пустіє, бо навколо свавілля, знущання, невеселі картини. То ж Україна тепер стає схожою на безталанну вдову, якій ніде прихилитися:
А ти моя Україно,
Безталанно вдово,
Я до тебе літатиму
з хмари на розмову,-
такою була "сучасна" Україна для Шевченка.
Це вся історія народу із найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші у заховане від людського ока майбутнє, яке не було відірване від пережитого ним прегіркого, претяжкого сучасного.
А яким же бачив Тарас Шевченко майбутнє своєї рідної землі. Звичайно в моральній єдності суспільства, нового, ідеального:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Отже, справедлива держава, на оновленій і очищеній від гріхів себелюбства і знущання над слабшими землі — це є родина, в якій існує любов і посвята одного для другого. Такою Шевченко бачить Україну в майбутньому. Він звертається до Hеньки України :
Воскресни мамо! І вернися
В світлицю-хату, опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Чиї гріхи? Звісно, Богданові. Шевченко заступається за Україну.
Тарас Григорович все своє життя зв'язав із долею України. Вся його творчість просякнута думкою лишень про Україну і її добро. Він молився за Україну, закликав всіх:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Для Шевченка доля України надусе:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ обкраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
Слово Кобзаря — то пророче слово. Дійсно, Україна була обікрадена, поки проснулась, бо не всі українці були готові стати на захист своєї держави.
Шевченко мріяв про вільну Україну. Він не хоче найвищої радості, доки "не понесе з України у синєє море кров ворожу", доки всі діти України не встануть і не окроплять волі "вражою, злою кров'ю". Тоді мусить завалитися "Богданова Церква в Суботові" і прийде прощення "нерозумному синові" України, Хмельницькому. І не сміятимуться більше чужинці над нашою Вкраїною:
Hе смійтеся, чужі люде!
Церков — домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить на волі Hевольничі діти!..
Збулися мріяння Шевченка. Україна сьогодні вільна, незалежна держава. Ми маємо бути горді з того, що можемо називатися дочками та синами України, а значить і дітьми Тараса Шевченка.