Головний герой має сильну вдачу, не нарікає ні на долю, ні на людей, хоч і живеться йому не солодко. Автор характеризує його як такого, що «усе любив робити ґрунтовно і до ладу». У нього добре серце, чутлива душа. Іван переймається чужою бідою, заступаючись за Міху Голого та інших. Силачу у великому місті не просто. Щоб вижити, заробити на щоденну поживу, він змушений тягати мішки на вокзалі.
Хлопцеві пощастило, коли ним зацікавився тренер Брякус. Він хотів зробити з Івана чемпіона, виховував як міг. Пан Брякус часто повторював своїм учням: «Для перемоги однієї сили замало, сила повинна мати ще й розум». Життя, здавалося б, налагоджується. Та лихо не забарилося. Тренер помирає внаслідок автокатастрофи. На хлопця полився потік несправедливих звинувачень. У силача появляється багато ворогів. Серед яких постають таємний агент Фікса, карлик Піні. Іван Сила потрапляє у чергову халепу. Пані Бухенбах викупила силача з тюрми. Це приводить його у своєрідне рабство, адже він всі гроші має відробити у цирку. Усі негаразди допомагають знести добрі люди, серед яких друзі, кохана Мілка. Вони додавали йому впевненості у собі. У фінальній частині твору добро все ж перемагає. В образі Івана Сили автор розкриває духовну велич простого народу, його моральну красу. Хлопець вихований на українських традиціях, ніжний, але сильний духом, з великою любов’ю до людей у серці. Він вміє досягати поставленої мети. Завдяки характеру й здібностям Іван став найсильнішою людиною. Автор наділив героя великою внутрішньою наснагою, витримкою, здатністю на самопожертву. Все це допомагає йому боротися за здійснення мрій, за волю. На долю нашого народу випало багато випробувань. У кожному часі були сміливі захисники, які боролися за справедливість. Ми живемо у складній і суперечливій добі. Народ бажає миру, спокою, впевненості у завтрашньому дні. Всі втомилися від політичних та економічних негараздів. Україна надіється на героїв.
ответ: Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.
За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.
Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.
Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.
Объяснение: