Степан Радченко-головний герой твору В. Підмогильного "Місто". Його сміливо можна назвати завойовником міста Києва. Він підкорив це місто, пізнав всі переваги і недоліки столиці.
Вирушаючи з села до Києва, звичайний сільський хлопець хотів підкорити місто, знайти краще життя і можливо привезти щось в село, не замислюючись над тим, що саме він , сам "сільське життя" привіз у місто і підкорив його.
На мою думку Степан, це цілеспрямований герой, впевнений у собі, має за мету ціль і йде до неї, не дивлячись ні на які перешколи, які зустрічаються йому на шляху. Але не тільки з позитивної сторони можна його розглядати, він для досягнення своєї мети використувує жінок, як певні етапи у досягненні своїх цілей.
Наприклад, Надійка - це символ села, тобто самого Степана Радченка, Тамара Василівна - це такий проміжний образ, не село але ще і не місто, Зоська - образ вже самого міста, Рита - це уже підкорене місто, Рита - акторка, фальшива, маска, як і саме місто.
Отже, можна зробити такий висновок, що Степан підкорив місто, але місто в свою чергу підкорило Степана.
Объяснение:
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Отже, народні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя народної пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Народні пісні, я б розділив так:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Неможливо визначити які саме пісні мені подобаються. Можна сказати, що найбільше подобається та, яка саме зараз бринить в моєму серці.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов"яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Цей твір навчає тому, що в дитинстві потрібно отримувати від життя яскраві емоції, старатися зберегти їх, щоб перейти у доросле життя життєрадісною і щасливою людиною. Крім того, завдяки прочитанню я зрозумів, що дитинстві не потрібно нічого боятися. Слід шукати пригоди, цікаві події, адже вони здатні дати людині цікавий і корисний досвід. Є такі діти, які багато в чому обмежені – їм багато чого не дозволено через суворих батьків або через власний страх. Такі люди не зможуть пережити той же цінний життєвий досвід, який мали головні герої “Митькозавра з Юрківки” Сергій Стеценко і Дмитро Омельчук. Цілком можливо, що через це доросле життя таких дітей буде позбавлене того, що мають діти, які проводять час так, як головні герої розглянутого твору.
Объяснение: