Повість української письменниці Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» — дуже правдива книжка. Вона вчить нас формувати критичне ставлення до вчинків інших, виховувати доброту, чесність, відповідати за свої вчинки, цінувати родинні стосунки. У повісті також показана особлива роль батьків у вихованні дитини, порушена проблема взаємодії та взаєморозуміння поколінь, що доволі рідко траплялося мені у творах інших авторів.
Сім’я Юлька Ващука, на перший погляд, зразкова. Родина живе у великій затишній оселі в середмісті Львова. Батько — відомий науковець, письменник; мати — домогосподарка, мета якої — підтримувати в оселі красу та затишок, дбати про комфорт членів родини; син — відмінник, гордість школи, змалку займається музикою. Але поступово ми дізнаємося про справжні стосунки між членами цієї сім’ї. Насправді «зразковість» родини показна, поверхова. Батьків абсолютно не цікавлять проблеми та переживання сина, а той не поспішає ділитися з рідними найпотаємнішим, адже не хоче «відбирати здоров’я мамі». Юлько має хист до малювання, але ніхто на це не зважає, не сприймає його талант всерйоз. Великим ударом для Ващука стала газетна стаття, у якій ішлося про те, що його батько, написавши монографію про місто, як виявилося, украв чужу працю, скориставшись матеріалами старих книг. Наслідком подібних родинних взаємин і неуважного ставлення до дитини є те, що поступово хлопець стає пихатим, дратівливим, зверхньо поводиться з однолітками, вступає у відкритий конфлікт із найкращим другом, зраджує його, звертаючись до місцевих хуліганів із проханням побити Беркуту, й потім перекладає на. Беркуту свою провину. Як бачимо, байдужість, міщанська родинна атмосфера посприяли тому, що хороший хлопець втратив життєві орієнтири, розгубився й став перетворюватися на морального покидька.
Сусід Юлька Ващука Стефко Вус росте в неповній родині. Його матір померла дуже давно, а потім він втратив бабусю, з якою жив у селі й був щасливим. Після того хлопця та його сестру Настку забрав до міської занедбаної квартири батько-п’яниця, якому діти були абсолютно не потрібні. Він називає сина «заволокою», змушує купувати цигарки, уся хатня робота лягає на плечі маленької Настуні. Врешті-решт дівчинка не витримує родинного безладу й сама йде жити до інтернату. Стефко часто прогулює школу, його навіть залишають на другий рік, він блукає вулицями напівголодний, неохайно вдягнений. Але виховання бабусі не минуло даремно: хлопець уміє відрізняти добро від зла, любить свою сестричку, піклується про поранену сороку, відкидає пропозицію Ващука побити Славка Беркуту. Справжнє людське тепло, турботу та увагу Стефко знаходить у родині вчительки, яка погодилася вилікувати хвору пташку. Ми бачимо, що попри складні родинні обставини, хлопець зберіг у собі гарні риси. Можна сподіватися, у майбутньому Стефко Вус стане порядною людиною, бо не втратив вогник людяності.
У Ярослава Беркути дружна міцна родина. Батьки хлопця дбають про вільний розвиток особистості сина. Від них він переймає високі морально- етичні принципи. На прикладі матері-журналістки хлопець учиться відповідально ставитися до своєї праці, а вчинки батька-льотчика виховують у ньому здатність витримувати високі життєві «навантаження». Коли через Кількову підлість до школи надходить лист із міліції, у якому вчинене ним правопорушення приписано Беркуті, класний керівник Варвара Трохимівна організовує «товариський суд», який мав винести моральний вирок не тільки Славкові, а і його батькам. Ярослав не зізнається про це батькові та матері, бо не хоче їх травмувати, вважає, що рідні не повинні ганьбитися через нього. Коли ж батьки таки дізнаються про проблеми сина, то беззаперечно вірять йому, допомагають зберігати гідність, підтримують у важкій життєвій ситуації, як і повинно бути в справжніх родинах.
Отже, у своїй повісті на прикладі кількох родин письменниця переконливо показує, наскільки важливим у житті є родинне виховання, взаємодія з батьками. Бездуховна міщанська атмосфера в сім’ї та психологічне насильство над особистістю духовно ламають, знищують дитячу душу. Проте родинні любов, злагода, підтримка, розуміння дають змогу розвинутися повноцінній особистості.
зрада — це одне з найболючішого, що може пережити людина. найстрашніше, коли отримуєш удар у спину від найдорожчої людини, навіть якщо це стосується дрібниці, чогось незначного й неважливого. усе починається з малого. я впевнена, що той, хто має можливість підставити в будь-якій ситуації, згодом зможе й зрадити. я вважаю, що удар у спину забувати й прощати не слід нікому: ні коханій людині, ні другу, ні товаришу. так, це важко витримати, та всі життєві ситуації роблять нас сильнішими.
яскравим прикладом зради в родині є відома біблійна легенда «каїн і авель». і єва мали двох синів. авель пас овець, а каїн був землеробом. перший був щирим, приносив жертву з чистою любов’ю. другий — злий та жорстокий, усе робив тільки з необхідності, без страху божого. жертву, що приніс авель, господь прийняв, а ту, що каїн — ні. між братами зародилася заздрість. каїн не міг пробачити того, що його жертву бог не прийняв. одного разу через заздрість каїн убив свого брата в полі, де той пас овець. найстрашніше, що вбивця навіть не покаявся перед богом, а зухвало брехав, що не знає куди зник авель. за страшний злочин господь покарав каїна, зробивши його вигнанцем і блукачем по землі.
думаючи про біблійну легенду, не можу не згадати й твору ольги кобилянської «земля». це соціально-психологічна повість. особисто для мене «земля» є одним з найкращих творів, у якому описується життя простих селян. за основу повісті письменниця взяла реальні події. ольга кобилянська показала трагедію братовбивства, що трапилася в родині федорчуків. письменниця хотіла доказати, що не люди живуть для землі, а навпаки. івоніка та марічка федорчук мали двох синів. михайло та сава були абсолютно різними. хлопці мали різні погляди на життя, інтереси, смаки. михайло, старший син, був дуже спокійним, працьовитим, не мав шкідливих звичок, а також дуже вродливим: «і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». сава був нервовим, конфліктним, любив випити, щось украсти, стріляти звірів заради розваги: «росте й горнеться кудись… на не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться». сава боявся, що батьківська земля дістанеться михайлу однієї ночі брати пішли до лісу за жердинами, щоб полагодити тин. другого дня михайла знайшли в лісі вбитим. виявилося, що сава вбив свого брата. таким чином землю ніхто з хлопців не отримав. старший брат загинув, а молодшого батьки позбавили ділянки. земля для селянина є тим, заради чого можна піти на
отже, я точно знаю, що ніколи не можна зраджувати своїх рідних та друзів, свою батьківщину. треба жити в мирі й злагоді. заздрість, зло, зрада руйнують взаємовідносини між людьми.