Дощик був дуже хвалькуватий. - Я - сильний. Мене усі бояться. І лише я з’являюся – усі швидко розбігаються, ховаються. – казав він. Сонечко посміхнулося та й мовило: - То неправда. Глянь навколо. Ось дітки бігають і зовсім тебе не бояться, а ось там звірятка повибігали і вмиваються. Розлютився Дощ та й полив як із відра. Усі вмить поховалися, позачиняли вікна, двері. - Ось так-то воно краще. – зрадів Дощик. - Ти вважаєш, що так буде краще? – запитало Сонечко. - Адже тепер ти зовсім один, немає навіть з ким погратися, побігати наввипередки. - Я не один – заперечив Дощик. – В мене безліч краплин. А ось ти завжди одне. І хоч яке ти лагідне до всіх, а друзів у тебе також немає. Глянуло сонечко із-за хмарки, освітила поляну в лісі, а там усюди квіточки дуже схожі на нього. Це були кульбабки. Вони попіднімали свої голівки і вітали Сонце. - Оці жовтенькі квіточки і є мої друзі. Бачиш, як їх багато, як вони мені раді? А ще ось там на полі соняхи попіднімали голівки. Чи не нагадують вони тобі когось? – хитро посміхнулося Сонечко. – І куди б я не повернуло – вони завжди мене супроводжують, хитають своїми головами, немов вітаються. Розлютився Дощ. Хотів ще сильніше полити, але усі краплини уже повтікали. Так і залишився він один. Соромно йому стало і сумно.
Характеристика Кайдаша "Широкі рукава закачалися до лік5тів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною." "Лице його було жовте, як віск" "Його голова стояла сива, аж біла, тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали, неначе у ямках, глибоко позападавших під бровами." Кайдашиха "Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима,з тонкими губами та блідним лицем." "По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг сорочці, в здоровій хустці на голові."
