Відповідь:
Вітряк, якого він змайтрував для хлопчика
Пояснення:
— От тобi й "е". Хоч би, очмано, кому сказав, куди йдеш. А я тобi щось зробив! —дiдусь викривлює свої ве-ликi напатланi брови i вже добряче посмiхається.
— I що ж ви зробили? — наперед починаю радiти.
— А що ти просив?
— Вiтряка.
— I що я сказав тобi?
— Казали, що попросиш, те i зроблю, бо в мене такими онуками поле не засiяне, — точнiсiнько повторюю дiдовi слова, бо вони сподобались менi.
— Бач, як запам'ятав! — смiється дiдусь, потiм знiмає дашок свiжесенького вулика i виймає звiдти справжнього вiтряка. Але якого! На його покрiвлi розправив крила i гордо пiдняв голову молодий лебiдь. Здавалося, вiн от-от одiрветься вiд покрiвлi i злетить у небо.
Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Объяснение:
співав німецьких пісень