Хоч і народилася та виростала Наталка у заможній родині, але ніколи не цуралася простої праці. Виборний говорить про неї: «... яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Після смерті батька живуть вони майже у злиднях, але Наталка не втрачає своєї життєрадісності, доброти, а спесивою і пихатою, як більшість міських панянок, ця дівчина ніколи не була. Вона сама характеризує себе у пісні:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
І хоч не мала вона приданого, але до неї сваталися і дяк, і волосний писар, і підканцелярист із суду. А в п'єсі їй зізнається у коханні навіть возний, якому подобалась в ній її краса, доброта, працьовитість і співучість, бо Наталка не тільки знає сама багато пісень, але і складає їх сама. Зокрема, усе село знає її пісню про Петруся — «Вітер віє горою». Наталка відмовляє усім женихам не тому, що чекає на когось багатшого, а тому, що з дитинства кохає Петра. Вона вважає, що люди одружуються, щоб разом хазяйнувати, жити дружно, бути вірними і підтримувати один одного до смерті. А з людиною, до якої не лежить серце, Наталка не може бути щасливою, тому для неї краще закінчити життя у Ворсклі, ніж бути відданою за нелюба.
Наталка Полтавка:
бідна іє тверді моральні принципиповажає матірвміє відстоювати своє щастя.
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
На мою думку, із цієї історії можна почерпнути багато мудрості. По–перше, відчайдушна спроба втечі Остапа й Соломії демонструє нам усю нескореність та волелюбність українського народу. Як і безліч селян в 30х роках 19 століття, вони не побоялися покинути рідний дім, аби віднайти свободу. Ні небезпеки, ні смертельні загрози, ні труднощі не змогли зупинити невпинний потік сподівань на вільне життя. Закохані чудово знали, якою може бути плата за їхню мрію, проте, не вагаючись, кинулися до волі. Їхня справжня віра й жертовність заради одне одного насправді вражає. Врешті за свободу їм таки довелося сплатити найвищу плату — життя. Соломія, намагаючись визволити Остапа, втонула в Дунаї, а парубок залишився вбитим морально й фізично, бо втратив кохану.
Объяснение:
Він почав потайки ходити на ковзанку не зважаючи біль