Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка». У ній поетеса порушує проблему ролі поета і поезії в житті окремої людини і суспільства в цілому. Мені здається, що це не випадково, бо, незважаючи на слабке здоров’я, Леся Українка прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині. І народ, і Україна потребували захисту, а єдиною зброєю, якою вона майстерно володіла, було слово. Отож, напевно, поема є дещо автобіографічною. Кожна людина з’являється у цьому світі не випадково, а з певною місією. Комусь доля дарувала вміння орати землю, сіяти хліб. Комусь — будувати житло, храми, палаци. Комусь — рятувати життя людей. А інші отримали в дар талант — лікувати людські душі. Можна довго сперечатися, який талант найкращий, який найважливіший, але всі погодяться з тим, що без жодного з них прожити не можна. Народна мудрість говорить: «Шабля ранить тіло, а слова — душу». Але якщо добре володієш словом, то не тільки зможеш ранити, а й «у мороз зігріти» і «гнів перемогти». Яскравим доказом цього є образ поета, який нічим не вирізнявся з-поміж інших
Порівняння. Це правильна відповідь.