Любов до рідного краю в творах Т. Шевченка
Творчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.
ответ: е зі шкільної лави ми знайомимось з «Колисковою», «Досвітніми вогнями», «Давньою казкою», «Лісовою піснею» Лесі Українки. Здавалося б, що до цього часу про поетесу вже було стільки написано літератури та досліджено її життя, що відомо про всі потаємні куточки біографії. Але все ж таки, досі існують маловідомі сторінки життя поетеси.
Якою ж насправді була ця жінка? Адже на портретах у книгах, у класній кімнаті, в наглухо застібнутій сукні, вона здавалась такою непохитною, сталевою та мужньою. Полум’яна революціонерка, патріотка, переконана соціалістка – так більшість шкільних підручників розповідали про поетесу у радянські часи, натомість відводили на задній план її особисте життя. А, попри зовнішню суворість, Леся Українка мала лагідний та спокійний характер. Була ніжною, доброзичливою, людяною, привітною. Страждаючи від фізичного болю, була терплячою та співчутливою до родини та друзів, у тяжкі хвилини завжди до їм, не шкодуючи свого здоров’я. Відзначалася старанністю до науки і працьовитістю, була обдарована здібностями до музики, малювання. Леся навчилася читати в чотири роки, в девять написала свій перший вірш, в 19 написала свій перший підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Знала більше десяти мов. Та мало хто знає, що, попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою. До п’ятого класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. А аргументувала це небажанням російського впливу на доньку.
У шкільній програмі мало приділялося уваги особистому життю Лесі Українки. На жаль... Адже, хто, як не вона, може слугувати прикладом жіночої відданості, терпимості та вірності для підростаючого покоління. Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності, Лесі Українки та Сергія Мержинського, юнацька закоханість молодої Лесі у Максима Славінського – обдарованого юнака, який пізніше став відомим журналістом та перекладачем, романтичні стосунки з грузинським юнаком Нестором Гамбарашвілі, жертовна любов Климентія Квітки до Лесі, закоханість Агатангела Кримського –поета, філолога, одного з найкращих лінгвістів світу.
Дослідження науковця А.Сваричевського свідчать про те, що біографія відомої поетеси пов’язана з історією Хмельниччини. Фізична недуга примушувала поетесу відвідувати різні міста, щороку лікуватися. Проте, виявляється, на Хмельниччину приїжджала Леся Українка не лише з лікувальною метою. В місті Полонному мешкав рідний брат батька Лесі Українки - Григорій Антонович Косач, або «дядя Гриша», як його називала Леся. В 1893 році його будинок в Полонному відвідувала Леся Українка.
Объяснение: