Любовь! Это чувство дано человеку в награду. Не каждый в силе понять и принять его. Иногда любовь ходит рядом с человеком, но не все могут увидеть или разглядеть ее. Например было утверждение,что : «Человек не может любить два раза в жизни, возможна только одна любовь, глубокая и безбрежная, как море..»
Я считаю, что любовь, сильная и настоящая, дается человеку лишь однажды, потерять ее очень легко, а вот найти — сложнее.
Не быть любимым — это не значит не любить. Бунин, например, считал: «Всякая любовь — великое счастье, даже если она не разделена». Любить — это уже счастье и радость. Оно дает надежду и стимул в жизни человеку обрести что — то новое для себя и даже найти выход из сложной ситуации. Любовь — это прекрасно. Если она не разделена, то не стоит отчаиваться, ведь это всего лишь неудача, а любимый человек еще сможет понять, как много он теряет, а может и нет. Значит, ошибки нужно искать не в нем, а в себе, в своих чувствах, которые, возможно, уже погасли.
Я считаю, что самое страшное для человека, для его внутреннего состояния и состояния души — не любить. Любовь делает человека счастливым, а если он не любит, значит,он несчастлив.
Я считаю, что без любви невозможно прожить в жизни. Она становится блеклой, бесцветной, скучной. Немыслимо представить людей, безразличных
«Не любит тот, кто не любит всегда», — сказал Аристотель, и он действительно был прав. Не полюбив ни разу в жизни, человек так и не сможет понять, что он пропустил в своей жизни самое интересное.
Я считаю, что если человек не любит, значит, он не живет.
Мне хотелось бы верить, что каждый человек найдет в жизни свою половину, любимого человека, того, кому будет приятно говорить теплые слова.
Объяснение:
надеюсь я
Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.
Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.