УМОЛЯЮ! Дать ответы на во по тексту! ТЕКСТ!
Перед ним сиділа дівчина. Але не Наталка, не сестра. Зовсім не вона. Чужа якась
дівчина. Але ж така хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від
сонця.
В голові Григорієві паморочилося від явної галюцинації. Він покотив її по
подушці вправо – глянув, вліво – глянув. Роздивився по хаті. У кутку рясніли образи,
королівськими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем.
Чорні cтрастяні хрести напалені на стелі… Він лежить на великому дерев’яному
ліжкові, роздягнений, накритий вовняною ковдрою чи киреєю. Пахне васильками…
У вікно знадвору зазирає сонце. Мати в очіпку і в рясній стародавній спідниці,
посміхаючись, несе тарілки в двері… За нею йде бистроока дівчина виступає, мов
горлиця… Біля вікна, тримаючи козацьке сідло й умивальник, звівся й стоїть
густобровий, кремезний парубок…
Григорій заплющує очі. Дівчина щось говорить… Що це? Той голос, той шалений,
передсмертний крик мисливця, припертого ведмедем, - останнє враження, що він виніс
із життя. Але ж то був чоловік, у штанях, у шкірянім, мисливськім одязі…Так, то був
чоловік, юнак…
Григорій розплющує очі – перед ним стоїть дівчина … Стало легко, і радісно, і
дивно. Біля нього стояли рідні, близькі люди. На далекім, далекім краєчку землі, після
всього жаху - близькі й рідні люди! Стурбовані за ньо-
го, упадають біля нього, як мати, як батько, як сестра і брат. І Київ ще тут є десь один.
Григорій потер чоло і засміявся. А всередині йому гейби хлоп’я танцювало і било в
долоні: «Жив! Жив! Житимеш!» І хотілося сказати щось хороше – хороше.
- Мамо…- і затнувся, дивлячись на матір: - Дозвольте вас так називати, бо ви ж
така… як і моя мати.
ВО Творче з елементами аналізу
- Визначте тему й основну думку висловлюваного.
- Даний текст не має назви. Пригадайте, що враховується, коли дається назва тексту?
Дайте назву текстові. Що відображає ваша назва: тему чи ідею твору?
- Довести належність тексту до художнього стилю.
Знайти в тексті епітети, метафори, порівняння. Яку роль вони відіграють у художньому
висловлюванні?
- Визначте тип мовлення
Що робить людину щасливою?
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу!
Щастя - це відчувати красу рідної природи.
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.