» («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») *
Мотрі
Христі
Явдошці
Галі
Що в фіналі твору («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») станеться з Галею – дружиною Чіпки? *
кине Чіпку й житиме з іншим
повіситься з горя
теж потрапить на каторгу як дружина вбивці
утече в місто, щоб забути колишнє горе
Хто викрив злочин Чіпки – сповістив волость («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)? *
мати Чіпки Мотря
дружина Чіпки Галя
друг Чіпки Грицько Чупруненко
дружина Грицька Чупруненка Христя
НЕ був у товаристві розбишак у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика *
Пацюк
Чіпка
Грицько
Лушня
Уперше Чіпка та Галя зустрілися («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») *
на панському дворі
у полі
у волості
на ярмарку
Яким правилом керувався в житті «чесний труженик» Грицько Чупруненко («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») *
«Береженого й Бог береже»
«Коли б можна, – увесь би цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б може й правда настала!..»
«А що люди про мене скажуть?»
«Своя сорочка ближче до тіла»
Установіть відповідність між персонажем і його характеристикою («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») *
Іван Вареник
Грицько Чупруненко
Чіпка Варениченко
«Купивши ґрунт, почув себе… зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда»
«Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...»
«…у село… вступив якийсь невідомий захожий. Видно — з далекої дороги. Сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече, на палиці перекинута торба… На взір — чоловік середніх літ»
«Купивши ґрунт, почув себе… зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда»
«Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...»
«…у село… вступив якийсь невідомий захожий. Видно — з далекої дороги. Сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече, на палиці перекинута торба… На взір — чоловік середніх літ»
ОбъяснениеВійна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.: