Інститутка Марка Вовчка — перша українська реалістична повість
Повість Марка Вовчка "Інститутка" була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основ життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. "Сидимо було день при дні у дівочій та робимо", — розповідає Устина хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо". Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні І засоби. Так, до слова "кричить" вона добирає синоніми "репече", "дзвякотить". Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: "Робитиму все так, як ти сама надумаєш". Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки. Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, "...з пекла, з кормиги".
Объяснение:
важко описати що таке щастя взагалі. це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших
хоч трішки кращим.
у оповіданні олекси стороженка “скарб” щастя само прийшло до лежня павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення павлуся. а от в оповіданні “цвіт щастя” б.лепкого
маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. вже сам пошук робить його
щасливим.
Правду кажучи, любляча матір могла б бути дещо скромнішою. У всякому випадку, досягнення її синочка не такі вже й великі, якщо через два роки режисерської "муштри" він одержав таку роль. Але, як кажуть, і не таке бувало...
У житті, як і у театрі, може все статися. Якщо герой Глазового і надалі буде так само наполегливо працювати над собою, та ще й під керівництвом вимогливого режисера, то з часом зможе впоратися і з більш серйозною роллю. Я вважаю, що, розвиваючись, можна досягти будь-яких висот. Тим паче, якщо любиш театральне мистецтво і до будь-якої ролі ставишся творчо.
Подробнее - на -
Объяснение: