Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.
Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він до мені порадою, він запропонує реальну до У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за товариську підтримку?
Відповідь:
Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...» У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки: І бачили очі дитячі твої, Широкі і схожі на рану, Як люди, що знали визвольні бої, Улесливо кланялись пану. І слухали уші, коли вчителі Учили, нечесно-лукаві, Лучити гонори своєї землі У службу ворожій державі... І встала потворна оголена суть Повільно зради ідеї. Не може, не може, не може ж так буть, Облудники і фарисеї! У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Пояснення:
Объяснение:
Нехай від лих і бід усіх вас береже здоровий сміх!» — ці слова Павла Глазового викарбувані на меморіальній табличці, встановленій на будинку по вулиці Льва Толстого, 25, де пон
Сьогодні Павлу Глазовому виповнилося б 90 років. На жаль, жодних серйозних заходів державного рівня, приурочених до ювілею, ми так і не знайшли. Пам’ять гумориста вшанують бібліотекарі — тематичними виставками та участю в бібліотечному клубі. Як розповів «УМ» письменник і завідувач сектору пропаганди книги в Київській публічній бібліотеці імені Лесі Українки Микола Сом, засідання бібліотечного клубу найімовірніше відбудеться в Спілці письменників. «Я вже домовився з Толею Паламаренком, що ми зберемося і згадаємо добру, прекрасну людину, — каже Микола Сом. — Я вам чесно скажу: після Остапа Вишні стільки було хохмачів всяких, а такого, як Глазовий,не було. Ви згадайте бодай його «Про бідного Льову i державну мову»:
Тепер в Льови у дурдомі —
Окрема палата.
Щоб знав, дурень,
що Ізраїль —
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.
Тридцять років тому він уже захищав рідну мову! Дуже потужний був чоловік. Але навіть у «Народному календарі» немає згадки про цей ювілей... Чоловік він був дуже незручний, на відкритих партійних зборах у Спілці йому часто перепадало».
А ще 28—30 вересня пам’ять видатного земляка вшанують у райцентрі Казанка, що на Миколаївщині, звідки родом Павло Глазовий. Там влаштують справжнє свято гумору, де звучатимуть твори Глазового, які нині, на жаль, не часто почуєш зі сцени чи телеекрана.
Оце, власне, і всі заходи. Ніяких тобі обіцянок перевидати твори гумориста, встановити пам’ятник чи відкрити музей (символічний пам’ятний знак у вигляді розкритої книжки і музей–кімната є тільки в рідній поету Казанці). Хоча постать того варта! І значно ближча пересічному українцеві, ніж постать космонавта Берегового, 90–річчя якого бучно відзначали навесні — з карбуванням пам’ятної монети, спецпогашенням марки і конверта, відкриттям пам’ятника, покладанням квітів, концертами тощо. Мабуть, така вона, доля «незручних» людей — жити в пам’яті людей, але бути ігнорованим владою.
Народився гуморист 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка — нині зовсім невеликому хуторі, де мешкає менше сотні осіб. Пізніше Павло Прокопович розповість, як у десять років разом із односельцями пережив страшний голод, як на його очах померла голодною смертю молодша сестричка, як селян, що намагалися вибратися до міста за продуктами, солдати завертали iз залізничних станцій назад — на голодну смерть.
Батько майбутнього поета Прокіп Глазовий був родом із Криворіжжя, мав двоє коней та землю. А з приходом радянської влади цей господар залишився без нічого — усе відібрали комнезамівці. Як потім розповідав син Павла Глазового Андрій, якось дід побачив, як на його конях мчить комнезамівець, немилосердно стьобаючи їх батогом. Не витримав — зупинив коней і відшмагав батогом самого комнезамівця. Тієї ж ночі довелося тікати на Миколаївщину. Після війни його було репресовано — хтось доніс, що працював ваговиком у німців (мусив же годувати четверо дітей!), реабілітували Прокопа Глазового лише в 60–х роках.
Лише дивом батьківська біографія не перекрила кисень синові. Після закінчення восьмирічки Павло Глазовий успішно вступив у Новомосковське педучилище, яке закінчив у 1940 році. Далі була служба у війську, а потім — війна. З неї повернувся додому з трьома бойовими орденами, які... одразу пороздавав сусідським дітлахам.
Коли вступив до Криворізького педінституту, став багато писати для стінгазет. Зрештою, друзі змусили надіслати кілька гумористичних творів до журналу «Перець». Звідти згодом отримав лист від самого Остапа Вишні, якому сподобалися твори молодого Глазового. Надалі Остап Вишня опікувався долею поета–початківця, подбав про те, щоб він переїхав до Києва. Мине небагато часу й уся країна сміятиметься над влучним і дотепним словом Павла Глазового.
А от особисте життя гумориста не склалося. З першою дружиною Нелею прожили 25 років, але потім розлучилися. Син Андрій залишився жити з батьком, а донька Олександра — з матір’ю. Згодом одружився вдруге. Проте цей шлюб тривав лише рік. І син, і ті, хто добре знав Павла Прокоповича, кажуть, що гуморист у звичайному житті був досить складною людиною. Безкомпромісною і гострою, як його твори...
За гострослів’я не долюблювала поета й влада. Тому твори Глазового видавалися мізерними тиражами. Хоча, крім гуморесок, писав він і поезії, і книжки для дітей. Утім, можновладці були змушені миритися з Глазовим, адже він на той час уже став надзвичайно популярним у народі.
Кумів реактор
Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку дріжджів затаскав йому в нутро.
Намішав цементу, глини, кізяків
І обмазав кавуна