Установити послідовність подій у творі.
1. «Відколи князь посів батькові володіння, запанувало на люботинських землях небувале затишшя». 2. «Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця». 3. «Дракон втомлено роз на долівці і вирішив, що повзти далі марно». 4. «Печера мені не сподобалась ось чому… Травичка зеленіє, квіточки ростуть». 5. «Такі голови для держави — ве-ли-ка небезпека». 6. «Йди геть від людей». 7. «Зіправді хочу битися з лицярями». 8. «Чому він тоді не рубав: «Ах, певно, помітив сльозу». 9. «Князь глянув на хлопця, потім на спис, що стримів з драконового ока, і все зрозумів». 10. «Порожнеча зяяла всюди, на що не глядів. Якийсь біль, незрозумілий біль проліз йому в душу і звив собі там кубло». 11. «Князь відчув, що там, де в його душі була раніше сліпуча яснота, царювала тепер темрява». 12. «Осіннє сонце — бліде й змарніле — вистрілило проміннями понад світом».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климмко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Мииколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіхгероїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомаагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоКлимка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.