Ні в кого не викликає сумніву те, що Василь Симоненко, стільки років незаслужено забутий своїми співвітчизниками, мав талант надзвичайної сили, був людиною неординарною, поетом, вірші якого вражають своєю красою, силою почуттів, глибиною думки і світосприйняття. Хіба не є дивним, що хлопець із полтавського села зміг стати поетом, творами якого захоплюються люди різного віку, соціальної приналежності, різної освіти? Він залишив після себе величезний скарб — твори, пройняті любов'ю до всього того, що є святим для людини. Батьківщина, мати, рідна мова, земля, народ — слова, що зігрівають душу у найтяжчі часи життя.
Ще з дитинства мені відома поезія "Лебеді материнства", яка за своїм звучанням нагадує мамину колискову:
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Перед нашою уявою постають казкові образи дитинства, коли весь світ здавався чарівним і загадковим:
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Поезії притаманні класичні українські образи: мати, син, верби, тополі, біла хата — усе те, що супроводжувало українців з дитинства впродовж усього життя. Твір пройнятий любов'ю матері, її переживанням за долю сина. Поки він ще такий маленький, мати сама може захистити його, але у майбутньому на її дитя чекають небезпеки, тривоги, зради...
У цій колисковій дуже міцно переплелися ніжність і материнська зажура із твердим і беззаперечним твердженням:
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
У цих рядках, на мою думку, виражено одну з життєвих концепцій Симоненка, поета-громадянина, людини, яка усвідомлює своє коріння, обов'язки перед рідною землею і своїми співвітчизниками. Хто із нас може заперечити ці слова? Адже Батьківщину, як і матір, не вибирають, тому необхідно любити й шанувати її, яким би складним не було життя. Компроміси тут недоречні.
Я вважаю, що це один із найкращих творів нашої літератури, який не може залишити байдужим нікого. Особисто мене він надихає на приємні, теплі роздуми. Думаю, такий вірш могла написати людина з великими творчими здібностями та гарячим серцем.
Добро і зло, чесність і брехня, день і ніч - це антоніми, протилежні слова. так само можна сказати і про потета й Бертольда. у них різні цінності життя. Бертольд любив гроші, брехню, тому розбагатів і став заможним: Сила статків та маєтків! Це Бертольдо граф заможний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможий. але це все завдяки поетові. він був домрим і допоміг тому, коли йому була потрібна до поетова цінність життя було чесність, вірність і сама поезія. він любив ходити на природу і складати вірші, любив учити інших хорошому і прекрасному. і він нізащо не покине сторону опіки, правди і довіри: Тож підіте і скажіте, Що поки я буду жити, Не подумаю довіку Зброї чесної зложити! ось такі різні люди бувають. Бертольд і поет - два антонами.
сама недавно писала : ) а розміщується твір десь на сторінку з хвостиком
У всі часи люди більш-менш щиро вірили в існування різної нечистої сили, будь то ожилі мертвеці, привиди, відьми, русалки, біси, духи або демони. Сьогодні теж існує немало людей, які вірять в їх існування. Але проблема віри у нечисту силу в наш час полягає в тому, що вона повністю розходиться з думкою сучасної науки. Тобто, незважаючи на те, що деякі люди й сьогодні вірять у привидів, демонів, духів тощо, наука повністю заперечує існування потойбічної сили. При цьому особисто я ніяк не можу заперечувати присутність у нашому житті невідомих навіть для науки явищ, адже в наш час наука ще не дала усіх відповідей на питання нашого буття, в тому числі, і на питання про існування Всевишнього та інших, невідомих нам сил. На мій погляд, питання Бога можна в деякому сенсі порівняти з питанням існування нечистої сили або демонів, адже у всі часи вони протиставлялися один одному.Щодо нечистої сили, то сьогодні існує декілька версій її існування. Одна із версій полягає в тих знаннях, які доступні сучасній людині. Так чи інакше, за цією інформацією людство саме придумує існування того чи іншого виду нечистої сили і вона є не більш, ніж плід бурхливої людської уяви. Цьому існує наукове підтвердження. Доведено, що незвичайні явища люди частіше усього бачать правим боком свого зору. Це означає, що генерує ці бачення права половина головного мозку, яка якраз і відповідає за фантазії людини.Втім, існує ще одна версія існування нечистої сили, яка носить зовсім інший характер. І хоча ця версія зовсім не наукова, вона має право на існування. За думками деяких людей, нечиста сила існує у сучасному світі як породження диявола і саме вона спонукає людей чинити зло. А, як відомо, однією із основ існування світу є постійне протистояння добра і зла. Доки будуть існувати добро і зло, буде існувати і світ. Вважається, що коли людина бачить якийсь прояв потойбічної сили, вона потрапляє у поле зору диявола і такій людині треба бути вкрай обережною. Слід добавити, що офіційні наукові дослідження по цьому питанню не проводилися, але це зовсім не означає, що ненаукову версію ми не повинні брати до уваги.Щодо мене, то я, дякувати Богу, ще ніколи не зустрічався з явними проявами нечистої сили, тому заперечувати або стверджувати щось конкретно просто не маю права. На жаль, сьогодні заважають об’єктивно розібратися у цьому питанні безліч аферистів, які своїми заявами про потойбічні сили намагаються дістати легкої популярності і відомості. Та я впевнений, що в сучасному житті існує дуже багато явищ, які ще не пояснені наукою. Назвати їх можна як завгодно, але все ж таки вони існують.
Ні в кого не викликає сумніву те, що Василь Симоненко, стільки років незаслужено забутий своїми співвітчизниками, мав талант надзвичайної сили, був людиною неординарною, поетом, вірші якого вражають своєю красою, силою почуттів, глибиною думки і світосприйняття. Хіба не є дивним, що хлопець із полтавського села зміг стати поетом, творами якого захоплюються люди різного віку, соціальної приналежності, різної освіти? Він залишив після себе величезний скарб — твори, пройняті любов'ю до всього того, що є святим для людини. Батьківщина, мати, рідна мова, земля, народ — слова, що зігрівають душу у найтяжчі часи життя.
Ще з дитинства мені відома поезія "Лебеді материнства", яка за своїм звучанням нагадує мамину колискову:
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Перед нашою уявою постають казкові образи дитинства, коли весь світ здавався чарівним і загадковим:
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Поезії притаманні класичні українські образи: мати, син, верби, тополі, біла хата — усе те, що супроводжувало українців з дитинства впродовж усього життя. Твір пройнятий любов'ю матері, її переживанням за долю сина. Поки він ще такий маленький, мати сама може захистити його, але у майбутньому на її дитя чекають небезпеки, тривоги, зради...
У цій колисковій дуже міцно переплелися ніжність і материнська зажура із твердим і беззаперечним твердженням:
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
У цих рядках, на мою думку, виражено одну з життєвих концепцій Симоненка, поета-громадянина, людини, яка усвідомлює своє коріння, обов'язки перед рідною землею і своїми співвітчизниками. Хто із нас може заперечити ці слова? Адже Батьківщину, як і матір, не вибирають, тому необхідно любити й шанувати її, яким би складним не було життя. Компроміси тут недоречні.
Я вважаю, що це один із найкращих творів нашої літератури, який не може залишити байдужим нікого. Особисто мене він надихає на приємні, теплі роздуми. Думаю, такий вірш могла написати людина з великими творчими здібностями та гарячим серцем.
Объяснение: