Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».
Метафора : «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»
Повтори : «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт», «Дощами …», «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».
Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).
Постать головної героїнi - Наталки - зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi найкращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу. Разом з тим вона красива, розумна, моторна, дотепна, окрім того шанує матір і всіх старших себе, трудяща і завзята рукодільниця. Працьовитість дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п'єси вона не сидіть без діла: то шиє, то йде по воду. Наталка не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка: "буде гiрше наймички, буде крiпачкою". Треба бути непересiчною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей i захищати свої. Особисто для мене вона уособлює не тільки ідеал жіночої краси, поміркованості та розуму, але й доводить як важливо боротися за своє кохання. Наталка, на мою думку, здійснила надзвичайний вчинок, пішовши на ризик і переступивши усі заборони. Дуже важливо пам’ятати, що коли мова йдеться про особисте щастя, треба бути сильною особистістю та прислухатися до своїх власних бажань. Людина сама знає, що для неї важливіше – гроші й матеріальний достаток, чи щастя поряд з коханим. Також Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки дівчини доводять, що її слова не якась вiдсторонена вiд життя теорiя - Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору - протягом п'єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки гарна, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв'ями.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».
Худ. засоби
Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».
Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».
Метафора : «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»
Повтори : «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт», «Дощами …», «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».
Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).