В останні роки люди мало радували собаку, але тепер, коли його тут зовсім не стало, самотність переросла в нестерпну муку. Собака, звичайно, сумуючи, не міг знати, що люди піднялися й залишили свої будинки, худобу, могили предків не з доброї волі і що не тільки село, яке Сабирли знав з цуценячих років, порожнє, але порожнє й сусіднє село, і третє, і п'ятє, і десятє, сотє, і так до самого моря, яке хлюпається з трьох сторін півострова».
Ці рядки з оповідання «Самотність» – одного з найбільш пронизливих творів, написаних коли-небудь про депортацію кримських татар. Належать вони Ервіну Умерову – талановитому письменнику з дуже драматичною долею.
Він народився 1 травня 1938 року в селі Яни-Сала Жовтневого району Кримської АРСР в родині вчителів. Через шість років після народження, 18 травня 1944 року, разом з сім'єю і своїм народом був депортований з Криму.
Сім'я Ервіна опинилася в Узбекистані, в населеному пункті Паласан Алти-Арикського району Ферганської області. Тяжкі враження дитинства в місцях вигнання назавжди врізалися в пам'ять майбутнього письменника... Після закінчення школи в 1957 році Ервін працював спочатку слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім – інспектором районного статистичного управління. В цей же час почав публікуватися в газетах Узбекистану.
Його перша серйозна публікація – розповідь у збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», випущеній видавництвом художньої літератури Узбецької РСР до декади мистецтва і літератури Узбекистану в Москві в 1959 році. Ця збірка – перша після депортації, де були опубліковані твори кримськотатарських письменників – як маститих, так і зовсім молодих. Серед авторів були й ті, хто не повернувся з фронту, – Мамут Дібаг з оповіданням «У далекому селищі» і Еннан Алімов, загиблий в 1942 році, – автор зворушливої новели «Горлиця махає крилом».
КЛАС
ответ:
надеюсь ты что-то найдёшь в этой
объяснение:
вірш вороного «інфанта» ввійшов до поетичного циклу «лілеї й рубін» (1907-1922).
у центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. мотив захоплення красою жінки — наскрізний.
у цій поезії вороний сміливо експериментує зі словом. неологізми тут — ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. і знову маємо справу із звуком, а ще — з кольором… їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття:
проміннострунними
день хвилював і тихо гас.
над килимами вогнелунними
венера кинула алмаз.
останні два рядки вірша звучать неждано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук — і вже зовсім не очікувано…
а наді мною революція
в червоній заграві пливла.
дивовижний контраст. так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень).
вірш "інфанта" виразно виявляє вплив на вороного тенденцій французького та російського символізму. уже перший рядок наголошує на формі сну - переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси.
велична голуба барва - символ безмежності простору - домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали.
сповнена цікавих неологізмів (промінострунними, мрійнотканному, вогнелунними, яснозоряно),
наповнена новими лексичними значеннями (дзвінкою чорною сильветою),
порівняннями (вуалею стелився),
метафоричними епітетами (попелястий жаль),
які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії.
під текстом вороний залишив напис: "накидано 1907р. викінчено 1922р." ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки - образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних - образ революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.
римування: чотирядкова строфа з перехресним римуванням,
рими: чергування дактилічної і чоловічої рим,
розмір: 4- стопний ямб з пірихиєм,
жанр: інтимна лірика.