Напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. Тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. Та, на жаль, реальність залишається реальністю.
Образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. Зачепила цю досить філософську тему наша українська поетеса Ліна Костенко. Авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. Але чи справді людина може літати?
Відповідь авторки однозначна – безумовно! Але не тілом. Душею, серцем, подумки, мріями – все це допомагає відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути ввись.
Так у своїй поезії «Чайка на крижині» Ліна Костенко змалювала образ самотньої чайки. Вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. Саме це непокоїть ліричну героїню. Проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса. Навіщо їй ґрунт? Таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. Є в ній щось таємниче. Інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.
Та все ж є щось між чайкою і героїнею спільне. І це щось – свобода. Я вважаю, що якщо людина буде вільною від сірої маси, як птах, то обов’язково отримає свої крила у вигляді чеснот, доброти, щирості, поетичності. Адже життя безкрилої людини одноманітне.
Крила – це наша духовність, наш внутрішній світ. І хоч вони не вкриті пір’ям, як у чайки, проте все ж допомагають відірватись від землі та поринути в дивовижний світ мрій і відкриттів
Объяснение:
Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.