Тільки у часи незалежної України ім’я Пантелеймона Куліша, якого І. Франко заслужено називав «одним з корифеїв нашої літератури» і «першорядною зіркою в нашому письменстві» було повернене із небуття. І це справедливо, адже П. Куліш був борцем за збереження славетної історії України, її полум’яним патріотом, одним з тих прогресивних культурних діячів, які прагнули розвитку української культури і національного світосприйняття.
Одним з найкращих творів П. Куліша по праву вважається роман «Чорна рада», в якому письменник надзвичайно цікаво і об’єктивно висвітлює сторінки героїчної історії нашого народу. У романі автор широко використовує фольклорні матеріали, але насамперед він спирається на українські літописи й архівні документи, прагне досягти якомога більшої точності у зображенні і оцінці історичних подій.
Однак, роман «Чорна рада» — це все ж таки літературний твір, тому на його сторінках можна зустріти не тільки відомі історичні постаті, а й вигаданих персонажів. Як водиться у більшості історико-пригодницьких романів, поряд з історичною лінією письменник накреслює й лінію кохання, що надає описаним у романі подіям ще більше трагічності.
Весь сюжет роману «Чорна рада» збудований навколо двох персонажів: старого священика і колишнього полковника Шрама та його молодого супутника Шраменка, які подорожували Лівобережною Україною і на своєму шляху зустрічали безліч найрізноманітніших людей. Саме через світосприйняття цих персонажів П. Куліш відтворює відомі історичні події.
Не менш відомою своїми історичними реалістичними творами про життя українців є талановита письменниця Марко Вовчок. Вона стала продовжувачем шевченківських традицій і письменницею революційно-демократичного напрямку. Зображення важкої долі трудівниці і селянки, постаті українських борців проти несправедливого ладу, антикріпосницька спрямованість її творів — все це стало новим словом в українській літературі і мало великий влив як на сучасників письменниці, так і на її послідовників.
Не менший вплив мало творче ставлення М. Вовчка до фольклорних багатств, оцінка життя з позиції народу і надзвичайне вміння письменниці відтворити психологію персонажів. Творчі традиції М. Вовчка, її пафос борця за права народу і волю, її образи, хоча й безправних, але гордих і волелюбних селян, її виразна і мелодійна художня манера, її майстерний і динамічний діалог, її зображення історичного минулого знайшли своє втілення у творчості багатьох українських письменників.
Пісня є український народ протягом усієї історії його існування. у часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня людям. у ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. у радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. пісня в праці та в дорозі. мабуть, така співуча в нас українська душа. є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. у ній розповідається про те, що господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. та пісня, пообіцяв господь, людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. в українських народних піснях живе вся історія нашого буття. у них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. вони нікого не залишають байдужими. незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. у наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. от як пише про те і. драч: а пісня - це душа. з усіх потреб потреба. лиш пісня в серці ширить межі неба. на крилах сонце сяйво їй лиша — чим глибше пісня, тим ясніш душа.
народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
«Гримить» - вірш з циклу «Веснянки» який був написаний І. Франком на початку 1880х років. Ций вірш перейнятий передчуттям як весняного пробудження природи, так і революційного оновлення світу, а також гарячою вірою в прекрасне майбутнє народу. Картини природи й суспільства у вірші не протиставляються, а навпаки, уподібнюються один одному за до літературного прийома паралелізму. Вірш написаний чотирьохстопним амфібрахієм. Своєрідний інтонаційно-синтаксичний та ритмічний лад утворюється інверсіями, градаціями та окситонним римуванням п’ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить. Вірш складається лише з двох строф по п’ять рядків у кожній; причому слово "гримить", утворює шостий рядок і цементуює вірш в органічну єдність своїм мажорним настроєм.
Тільки у часи незалежної України ім’я Пантелеймона Куліша, якого І. Франко заслужено називав «одним з корифеїв нашої літератури» і «першорядною зіркою в нашому письменстві» було повернене із небуття. І це справедливо, адже П. Куліш був борцем за збереження славетної історії України, її полум’яним патріотом, одним з тих прогресивних культурних діячів, які прагнули розвитку української культури і національного світосприйняття.
Одним з найкращих творів П. Куліша по праву вважається роман «Чорна рада», в якому письменник надзвичайно цікаво і об’єктивно висвітлює сторінки героїчної історії нашого народу. У романі автор широко використовує фольклорні матеріали, але насамперед він спирається на українські літописи й архівні документи, прагне досягти якомога більшої точності у зображенні і оцінці історичних подій.
Однак, роман «Чорна рада» — це все ж таки літературний твір, тому на його сторінках можна зустріти не тільки відомі історичні постаті, а й вигаданих персонажів. Як водиться у більшості історико-пригодницьких романів, поряд з історичною лінією письменник накреслює й лінію кохання, що надає описаним у романі подіям ще більше трагічності.
Весь сюжет роману «Чорна рада» збудований навколо двох персонажів: старого священика і колишнього полковника Шрама та його молодого супутника Шраменка, які подорожували Лівобережною Україною і на своєму шляху зустрічали безліч найрізноманітніших людей. Саме через світосприйняття цих персонажів П. Куліш відтворює відомі історичні події.
Не менш відомою своїми історичними реалістичними творами про життя українців є талановита письменниця Марко Вовчок. Вона стала продовжувачем шевченківських традицій і письменницею революційно-демократичного напрямку. Зображення важкої долі трудівниці і селянки, постаті українських борців проти несправедливого ладу, антикріпосницька спрямованість її творів — все це стало новим словом в українській літературі і мало великий влив як на сучасників письменниці, так і на її послідовників.
Не менший вплив мало творче ставлення М. Вовчка до фольклорних багатств, оцінка життя з позиції народу і надзвичайне вміння письменниці відтворити психологію персонажів. Творчі традиції М. Вовчка, її пафос борця за права народу і волю, її образи, хоча й безправних, але гордих і волелюбних селян, її виразна і мелодійна художня манера, її майстерний і динамічний діалог, її зображення історичного минулого знайшли своє втілення у творчості багатьох українських письменників.
Объяснение: