Переказ (сюжет) «Казка про яян» Хлопець, випасаючи кіз, погнався за однією, яка відокремилася від решти, і, «посковзнувшись, упав у глибочезне провалля». Пастушок потрапив у місто Яян. Мешканці цього міста не звертали на нього уваги, бо кожний з них жив своїм внутрішнім «я». Однак козопасу пощастило, він зустрів кволого діда. Старий розповів йому про мешканців Яян. Від діда хлопець дізнався, що покинути це місто можна через браму, але до неї слід звернутися на «ти». На знак подяки, поваги до старого, пастушок посадив його собі на плечі і вийшов через відчинену браму. Потрапивши додому, замість діда на своїх плечах він побачив мішок, наповнений самоцвітами. Сюжетні лінії «Казка про яян» • перебування хлопця у місті Яян, розповідь про цих мешканців; • попереднє життя старця (юнги). Композиція «Казка про яян» Події у творі швидко розгортаються. За невеликий час хлопець знайомиться з життям яян, дізнається про можливість потрапити додому, і врешті-решт його мрія здійснилася. Експозиція: випасаючи кіз, пастушок раптово потрапляє до міста, де мешкають яяни. Зав’язка: через розповіді дідуся хлопець знайомиться з життям яян. Кульмінація: віднайдена можливість покинути яян через браму, яка на прохання хлопця відчинилася. Розв’язка: хлопець на рідній землі, на плечах у нього замість діда мішок із самоцвітами. Проблематика «Казка про яян» • я — ти — суспільство; • бездушність і доброта; • повага і особиста надмірна гордість. Казково-притчеві ознаки твору «Казка про яян» Казкові особливості: пастушок перечепився, упав і потрапив до іншої місцевості; місто з вузьких довгих веж, що весь час завалювалися б життя яян; брама у місті відкривається тоді, коли до неї звернешся і скажеш звичайнісіньке «ти»; брама — жива істота (чекала, коли до неї звернуться); замість дідуся на плечах хлопця — мішок, по гузир наповнений самоцвітами; сім брам; щасливе закінчення твору.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/kazka-pro-yayan-andiyevska-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Кохання – це не завжди щастя. Воно буває трагічним, нерозділеним, неможливим. І часто воно приносить людині, на жаль, біль, а не щастя. Біль залишає у серці людини відбиток, рубець, який ніколи не заживе, не зникне, і людина все життя буде переживати ті неприємні спогади, хоч пройде багато часу.
Звичайно, в нашому житті є місце щасливому взаємному коханню. Воно існує, але не кожному випадає щастя збагнути його, відчути. Не кожному дається й інше щастя – зберегти кохання. Адже воно дуже ніжне почуття, його треба постійно підтримувати, зігрівати, інакше воно просто зникне у сірих буднях.
На жаль, а, може, на щастя, мені не вдалося в житті відчути справжнє кохання. Але, зважаючи на мій вік, я думаю, що все ще попереду.
У багатьох творах української літератури розповідається про кохання, щасливе і нещасливе. Нещодавно ми читали повість І. Франка «Украдене щастя». У цьому творі перед нами постає справжній «любовний трикутник», його учасники – Микола, Михайло й Анна. Микола одружений з Анною, а Михайло – її перше й останнє справжнє кохання. Анну видали заміж силоміць, і коли знову `являється Михайло, між ними спалахує колишня любов. Анна ладна покинути все, піти проти традицій, приректи себе на осуд людей, тільки б бути зі своїм коханим… Але закінчення цієї забороненої любові стало трагічним: Микола вбив Михайла за те, що він наважився зруйнувати його шлюб.
Чи можна назвати кохання Анни щастям? Мені здається, що ні. Її любов була страшним болем, мукою, яку вона не могла подолати. Вона робила її слабкою, вразливою… На мою думку, живучи з Миколою Анна вже змирилася і навіть почала знаходити позитивні моменти у своєму шлюбі. А Михайло зруйнував її тихе сімейне благополуччя. Я вважаю, що, коли по-справжньому кохаєш, то прагнеш, перш за все, щастя тому, кого кохаєш. Хіба ж Михайло не бачив, що руйнує життя Анни? Хіба не розумів, що нищить її? Хіба ж це можна назвати щастям?!
Тож я не можу погодитися з тим, що кохання – це завжди щастя. Часто буває так, що саме через кохання ми відмовляємося бути собою, самореалізуватися. Так, наприклад, нерідко дівчата не вступають до вузів або не йдуть на перспективну роботу через те, що виходять заміж, і чоловік вважає, що жінці не варто цим займатися – краще хай займається господарством… А потім, через роки, коли кохання минає (але ж ніщо не вічне) жінка розуміє, що залишилася ні з чим: діти виросли, чоловік став чужою людиною, з якою ні про що й поговорити, а сімейний побут забирає весь час і самореалізуватися вже немає жодної можливості… На жаль, такі випадки зустрічаються досить часто. Тому у кохання немає місця жертвам, воно має бути взаємним і не ставити перед вибором.
Объяснение:
Особливрсті в тому що у суспільно-побутовій ліриці відобразилися думки, настрої народу, викликані явищами, почуття, подіями чи обставинами суспільного життя.