I. Історична основа повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" (Запорозька Січ XVI—XVII ст.; запорозькі козаки — справжні лицарі української землі, захисники рідної землі, православ'я та стародавніх законів).
II. Тарас Бульба — втілення кращих рис характеру людини тієї епохи:
1. Походження і зовнішній вигляд (корінний запорожець, полковник; мужнє обличчя, сміливий погляд, козацькі вуса, кремезна постать);
б життя (звичнішим для нього є козацьке життя, в походах та бійках, на доброму коні у чистому полі; вважає, що тільки Запорозька Січ може виховати справжнього козака);
3. Тарас Бульба — досвідчений полководець, мужній вояка (бився з поляками, турками, татарами: "Немає жодного козака, рівного йому в доблесті"; козацьке братство для нього дорожче за спорідненість; за його розум, товариськість, сміливу вдачу і волю козаки обирають його отаманом; під час битви він завжди у центрі);
4. Тарас Бульба і сини Остап та Андрій (хоче виховати з них справжніх запорожців; пишається їхніми успіхами під час навчання, пишається гаючи їхню героїчну поведінку під час першого бою; високо оцінював мужність Остапа, підтримав його в останню хвилину перед стратою; Тарас був непримиренним до зрадників, тому не пошкодував навіть Андрія);
5. Загибель Тараса (після смерті Остапа Тарас Бульба стає жорстоким месником; богатиря Тараса подолали лише тридцять чоловік, що звисли по його руках і ногах; вмираючи, він думав про товаришів, про рідну землю).
III. Тарас Бульба — узагальнюючий образ патріота, захисника рідної землі.
«захар беркут» цитатна характеристика максима «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «в його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! » «життя в неволі нічого не варте» «се наша тухольщина, наш рай! — сказав максим, оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство! » «захар беркут» цитатна характеристика мирослави «…не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. і чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «а що ж то в мене нема сили? а що ж то я не луком, ратищем і топором? ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий! » «якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя! » «її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (максима) з темного гробу, повернуло йому життя».
Менi особисто дуже сподобався момент коли Вiтька заспiвав бабi Вiхрi cеренаду. Цей момент такий незвичний, напружений i веселий.