Відповідь:
1. До пісень літнього циклу належать русальні та купальські. - вірю (русальні пісні співали на початку літа, купальські - на Свято Купала (7 липня)
2. Однаковий початок рядка називається рефреном. - не вірю (однаковий початок рядка називається анафора, а рефрен - це однаковий кінець рядка )
3. Зміст мотивів купальських пісень — це задобрення русалок. не вірю (зміст мотивів купальських пісень - мрії дівчат про заміжжя, ворожіння)
4. Купальські пісні належать до пісень зимового циклу. - не вірю (купальські пісні співали на Івана Купала - 7 липня, тобто влітку)
5. Купальські пісні співали на Зелені свята. - не вірю ( як кажуть - дивись вище)))
6. Купальські пісні співали в ніч із 6 на 7 липня. - вірю (знову пояснення дивись вище)
7. Купало — це міфічний персонаж, бог могутності природи, врожаю, злагоди й шлюбу. вірю ( Купало - це дійсно міфологічний персонаж, бог літнього сонця, покровитель шлюбу та кохання)
8. Русалки були добрими істотами, тому про них складали пісні. не вірю (на мій погляд, пісні складали не тому, що русалки добрі, а щоб задобрити злих русалок)
9. Обрядова поезія виникла після прийняття християнства. не вірю (після прийняття християнства у період супротиву людей новій вірі, як вихід з ситуації запропонували деякі язичницькі обряди зберегти)
10. Купальські пісні співали під час купання в річці чи озері. не вірю (для купальських пісень виділити окреме свято - Івана Купала, а не кожен день, коли хтось вирішив скупатися у озері чи річці)
11. Наші предки вважали, що обрядові пісні мають магічну силу. вірю (саме ця віра і дозволила цим пісням дожити до наших днів)
12. У русальних піснях ніколи не буває загадок. вірю (у русальних піснях є згадка про те, що самі русалки можуть загадувати загадки. але в піснях загадок не було)
Пояснення:
аромат львова
після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
вулиця вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню
Що як жаба пригне в ставок сплеску буде мало а звуку багато.як бабочки літають десь біля сонця то тінь буде на все поле.