надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.
Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.
“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.
Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.
“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.
Читайте також: У Києві відбулася гала-прем'єра фільму “Захар Беркут”
Сеітаблаєв додав, що знайшов у книжці те, що перегукується з його власними відчуттями: “Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору. Я - кримський татарин, я п’ять років не був вдома, на батьківщині. І за п’ять років я бачив свою маму і свого батька тільки тричі”, - розповів Ахтем.
Режисер зазначив, що всі іноземні актори прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань.
“Зокрема Роберт Патрік (Захар Беркут) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) дуже цікавились тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається в Україні. Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора — від Росії. І вони були, в першу чергу, здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, і кіно зокрема. Вони були здивовані Карпатами, варениками з вишнею... І вони були дуже готові до співпраці, що відчувалось на майданчику. Вони справжні чоловіки, справжні актори. І моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським акторам”, - наголосив Сеітаблаєв.
Объяснение:
Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.
Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
1 Чіпка більше любив бабу Оришку, бо мати весь час працювала, а бабуся виховувала внука. Мотря відрізнялася своїм вихованням тим що могла вдарити свого сина та завжди на нього грималася