Уважаю, що природа й справді наш спільний дім — і тому, що всі ми частина природи, певною мірою її діти, і тому, що живемо серед природи..
Свідченням цього може бути одвічний потяг людини до природи. Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж роботу біля землі, вирощування овочів, фруктів чи квітів. Хтось прагне обов'язково бодай раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі стомлюються від роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось давнє в людині від-тих часів, либонь, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитя до матері. Може, тому так ваблять нас дерева й так шкода нам, коли їх нищать. Людина прагне знайти у природі той спокій, якого бракує їй у сучасному світі. І так було завжди.
Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко відчував природу. Так в новелі "Intermezzo" та в романі "Тіні забутих предків" зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в неї у суспільстві, де панує часто ненависть і горе. Такий спокій і затишок дарує людині лише рідний дім. От і розуміє людина: природа — це її дім.
Саме така думка все частіше є центром численних статей та виступів сучасних науковців, які розуміють, що природу, як рідний дім, треба берегти. Наразі вже всі розуміють це, а надто після чорнобильської катастрофи. Фукусима сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки суворою вона може бути. Отож саме сьогодні ця проблема — збереження природи — є найбільш актуальною.
З усього випливає, що природа — це наш спільний дім, який маємо оберігати.
Маруся Чурай була легендарною піснескладальницєю, мала великий талант. Її творчисть стала справжнім надбанням усього українського народу. Вона створила пісні, які народ буде співати десятиліттями або й століттями. Майже всі її пісні служили для підняття духу козаків. Зараз вони теж напрямовують нас на подвиги заради своєї Вітчизни - рідної української землі. Всі її пісні - неповторні, безсмертні. Але біографічних фактів про Марусю Чурай майже не зберіглося. Час укриває славетні імена пилом забуття, знищує документи попередніх епох. Ми маємо безліч народних пісень, багато з яких написала саме Маруся Чурай. Про це мало хто знає. З кожним роком ми втрачаємо якісь свідчення про Марусю Чурай. Але пісні її авторства ніколи не забудуться, а будуть існувати. Нехай і під назвою "народних".
Свідченням цього може бути одвічний потяг людини до природи. Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж роботу біля землі, вирощування овочів, фруктів чи квітів. Хтось прагне обов'язково бодай раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі стомлюються від роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось давнє в людині від-тих часів, либонь, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитя до матері. Може, тому так ваблять нас дерева й так шкода нам, коли їх нищать. Людина прагне знайти у природі той спокій, якого бракує їй у сучасному світі. І так було завжди.
Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко відчував природу. Так в новелі "Intermezzo" та в романі "Тіні забутих предків" зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в неї у суспільстві, де панує часто ненависть і горе. Такий спокій і затишок дарує людині лише рідний дім. От і розуміє людина: природа — це її дім.
Саме така думка все частіше є центром численних статей та виступів сучасних науковців, які розуміють, що природу, як рідний дім, треба берегти. Наразі вже всі розуміють це, а надто після чорнобильської катастрофи. Фукусима сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки суворою вона може бути. Отож саме сьогодні ця проблема — збереження природи — є найбільш актуальною.
З усього випливає, що природа — це наш спільний дім, який маємо оберігати.