сіроманець — головний герой однойменної повісті м. вінграновського. це найстаріший вовк у світі. він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. їх убили люди. залишився сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — василь чепіжний. це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. та це не обізлило вовка проти всіх людей. адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. так, коли їх із андрійком у степу застала заметіль, сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. вовк урятував хлопчикові життя.
сіроманець — досвідчений і мудрий. він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. до його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». а ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
мені сподобався сіроманець. він благородний, справжній друг. вовк любив сашка й андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
а дружба сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може до непередбачуваних наслідків.!
ответ:
нас людей руйнуть слова від тих від кого мі це не хотіл б чути,це наші рідні. але іноді таке трапляється ,що вони нас кривдять цим .
объяснение:
буває так що вони навіь цього і не помічвють але ми встрачаемо віру в себе . це все йде з дитинста ,коли ти щось не зрозумів на уроці а вчителька ора на теб при всіх , агов! зупинись ! так не треба робити ти не знаеш кім буде вона чи він а ти вже принижуєшь при всіх це боулінг! потім ця маленька дитина стає дорослою , воно памята як вчителька казала,
-ти нічого не вмієш! не розуміеш! не будеш вчится будеш двірником првцювати
і ось дитина уже доросла а вона не впевнена у собі , а чому
томущо її в дитинстві зруйнували цими словами. не будьте такими
ви не знаєтее ким буде дитина але вже руйнуете життя словами .
У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком.
Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя.
Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.