Так, історичний час впливає на людину оскільки буття людини та людських спільнот відбувається в часово-просторовому континуумі, то наявність певного відношення, ставлення до часових характеристик соціального життя є іманентною властивістю буття та історичної свідомості людства. Очевидною даністю людського існування є усвідомлення наявності 3-х вихідних проміжків, або станів Ч.і. — минулого, сьогодення і майбутнього гач або учасник подій завжди перебувають у сьогоденні, але бачення можливих варіантів майбутнього задається його інтерпретацією індивідуального і колективного минулого, яке формує соціальний та історичний досвід людини і колективу, до котрого та належить.
Объяснение:
в тяжелое военное время мальчик климко остался сиротой. но он нашел силы не только устроить свою жизнь, но и другим. как взрослый, взял на себя ответственность за учительницу и ее маленькую дочь. ради их спасения от голода он преодолел сотни километров пешком босым, постоянно подвергаясь опасности добрые люди предлагали остаться у них, но климко знал, что йоги ждут, на него надеются. и выполнил свой долг до конца повесть учит добру, отзывчивости, человечности, умению преодолевать жизненные трудности.
Відповідь:
“Сто друзів – це мало, один ворог – це багато!” - так сказав дідусь Михайлика про Юхрима Бабенка
“Святий дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось, наче замовлений..” - так гримала мати на Михайлика, коли він, забувши про все на світі, припадав до книжки
”Тепер головне – свіжа сорочка і чиста совість” - так сказав батько Михайлика, коли він зажурився як без чобіт по снігу йти до школи
”…скресне крига на ріках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю” - так дідусь Михайлика казав, коли над хатою пролітали лебеді
”Знаєш, чому сойка ніяк не долетить до вирію? Бо в неї в голові немає однієї клепки…” - так казав друг Михайлика, сусідський хлопчина Петро Шевчик
”Сніг не сніг, вчитися треба. Підемо, Михайле, до школи” - так сказав батько Михайлика, коли поніс його на руках до школи
”Почекай пуцьвірінку! Дай подивлюся, що в тебе за насіння! Нічого, лускати, натурально, можна…” - так казав Юхрим Бабенко до Михайлика, коли той приніс йому за книжку насіння
”Хай тобі, дитино, завжди, завжди добре буде поміж людьми” - так казала жінка-жебрачка з Херсонщики, коли Михайлик віддав її хлопчику насіння
”Може, щось таки буде, ви не дуже кріпко журіться мною” - так казав Михайлик до своєї мами
”Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хлібу чи ложку борщу..?” - так казала мати Михайлика, коли дізналася, що він дав хлопчику насіння
”Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та оремо поле” - так героїчно батько Михайлика описував їхній день в полі, коли Михайлик чи не вперше став до плуга
”Будеш іти межи люди і вибивати іскри…”- так казав дідусь Михайлика, коли обіцяв віддати його до школи, купити йому сорочку і нові чобітки
Пояснення: