Відповідь:
1. До пісень літнього циклу належать русальні та купальські. - вірю (русальні пісні співали на початку літа, купальські - на Свято Купала (7 липня)
2. Однаковий початок рядка називається рефреном. - не вірю (однаковий початок рядка називається анафора, а рефрен - це однаковий кінець рядка )
3. Зміст мотивів купальських пісень — це задобрення русалок. не вірю (зміст мотивів купальських пісень - мрії дівчат про заміжжя, ворожіння)
4. Купальські пісні належать до пісень зимового циклу. - не вірю (купальські пісні співали на Івана Купала - 7 липня, тобто влітку)
5. Купальські пісні співали на Зелені свята. - не вірю ( як кажуть - дивись вище)))
6. Купальські пісні співали в ніч із 6 на 7 липня. - вірю (знову пояснення дивись вище)
7. Купало — це міфічний персонаж, бог могутності природи, врожаю, злагоди й шлюбу. вірю ( Купало - це дійсно міфологічний персонаж, бог літнього сонця, покровитель шлюбу та кохання)
8. Русалки були добрими істотами, тому про них складали пісні. не вірю (на мій погляд, пісні складали не тому, що русалки добрі, а щоб задобрити злих русалок)
9. Обрядова поезія виникла після прийняття християнства. не вірю (після прийняття християнства у період супротиву людей новій вірі, як вихід з ситуації запропонували деякі язичницькі обряди зберегти)
10. Купальські пісні співали під час купання в річці чи озері. не вірю (для купальських пісень виділити окреме свято - Івана Купала, а не кожен день, коли хтось вирішив скупатися у озері чи річці)
11. Наші предки вважали, що обрядові пісні мають магічну силу. вірю (саме ця віра і дозволила цим пісням дожити до наших днів)
12. У русальних піснях ніколи не буває загадок. вірю (у русальних піснях є згадка про те, що самі русалки можуть загадувати загадки. але в піснях загадок не було)
Пояснення:
Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче ще й такий поважний ювілей – 50 років. Суботньої осінньої днини з усіх усюд з’їжджалися до села Хацьки колишні учні , випускники 1966 року Хацьківської середньої школи .
Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство.
Подумати тільки, півстоліття тому, ці сивочолі учні закінчили десятий клас Хацьківської середньої школи і пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарило радості зустрічі. Позліталися до рідного села, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати. Зустрітись із незабутнім дитинством та юністю. Вдихнути та відчути запах рідного краю, запах своєї батьківщини.
Традиційно місце зустрічі – школа. Так, одна із випускниць, за 50 років так і не розлучалася з нею. Майже все своє життя провела Ніна Вікторівна Підгора в рідній школі, спочатку навчаючись сама, а потім навчаючи інших. І в цей особливий, хвилюючий день вона радо зустрічала своїх однокласників на порозі рідної школі. А їх зібралося на зустріч 16 осіб: Кравченко Г., Морозенко К., Шиян Р., Кравченко І., Задорожний О., Лебідь А., Шпак Б., Зубаньов В., Мигаль Л., Ключка А., Морозенко М., Ключка О., Тищенко В., Сич Г., Терещенко В.
Пройшовши коридорами рідної школи, такими новими і чужими і такими рідними водночас, колишні учні завітали до кабінету біології сучасно обладнаного. Ніна Вікторівна провела урок-зустріч, поділившись проблемами і досягненнями школи. Однокласники зайняли свої місця за партами і, як на уроці, уважно слухали вчителя, а вже через кілька хвилин поринули в дитинство і, ось – диво: дорослі і поважні своїми літами люди перетворилися на гамірливих дітей. Це диво, яке робить школа із кожним з нас, незважаючи скільки років минуло після розлуки з нею.
Невблаганний час забирає в минуле усе нові і нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття. Більша частина життя уже позаду і нажаль, багатьох уже немає в живих. Теплим словом, із сумом і сльозами на очах, традиційно хвилиною мовчання згадували випускники своїх однокласників, вічна їм пам’ять… А пам’ять дійсно жива, бо в спогадах однокласників вони живі і їм по 16-17 літ. З великою шаною і низьким укліном згадали випускники 66-го і своїх строгих, вимогливих, але справедливих вчителів. – Низький уклін вам, дорогі вчителі, за науку, яку й до цих пір пам’ятаємо і несемо в своїх серцях, – із вдячністю говорять випускники.
А потім були спогади. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє. По традиції пролунав шкільний дзвінок, який вже не кликав на урок, а заставив затремтіти серце і забитися все швидше.
Випускники… Це у школі вони були галасливою зграйкою, а зараз у їх за плечима великий досвід самостійного життя. Зустрічаючись, вдивляючись в обличчя однокласників, прагнуть побачити нові риси. Та ні, так, як було раніше: ті ж ямочки на щоках, та ж посмішка, та ж постава тільки трішки змужніла чи додалось сивини у волосся.
Приємною несподіванкою для випускників став виступ Юлії Савченко та концертна програма, яку підготували учні Хацьківської ЗОШ. Вони порадували своїми віршами, піснями та танцями. Випускникам було вручено символічні дипломи про досягнення при вивченні життєвих дисциплін.
І хочеться сподіватися, що кожен випускник залишить надовго в своїй душі теплий спогад про такий чудовий вечір і віримо що наступна зустріч через 5 років подарує ще багато нових вражень. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне – бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки із своїми однокласниками.