кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. до таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. але навіщо нам сьогодні знати про священні книги? я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. вони нам знання, розвиватися духовно. це те, що підживлює народ зсередини. такі книги розпові про історичні події, людей, посланців всевишнього. у світі існує три таких письма – веди, біблія й коран. наприклад, веди – це пам’ятка індійської культури. означає вона «священне знання». релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. ще однією священною книгою є коран – основа мусульманської релігії. це своєрідна збірка проповідей мухаммеда, яка впливає на культуру народів сходу. ну і, звичайно, біблія – наша священна пам’ятка літератури. у перекладі з грецької означає «книга». це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. вона увібрала в себе історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. та найголовніше – заповіді божі. саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя. хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу. священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. це справжній духовний досвід минулих поколінь. тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.
Тарас Бульба — головний герой повісті М. В. Гоголя — був "одним з числа корінних, старих полковників" і зміст свого життя бачив у боротьбі за незалежність Батьківщини. У своїх товаришах, козаках, він цінував хоробрість, сміливість. Коли сини Тараса, Остап і Андрій, повернулися додому з бурси, Тарас, не давши їм погуляти досхочу, побути з матір'ю, поспішив вирушити на Січ. Будучи за характером впертим і запальним, Тарас був твердо переконаний, що справжнім козаком, істинним воїном можна стати тільки в Запоріжжі, тільки там можна опанувати дійсну військову школу й науку.
Дуже гірко Тарасові, що один з його синів, Андрій, став зрадником. Але ж як пишався він синами! І гарні, і безстрашні, і вмілі! Але не побачив хоробрий отаман червоточинки у своєму синові. А довідавшись про зраду Андрія, сам його і вбив.
Тарас Бульба — сміливий і передбачливий отаман. Він піклується про побут козаків свого куреня і навіть в останні хвилини свого життя думає й хвилюється за них, кричить, щоб забирали човни й змогли втекти від погоні. Дуже високо цінував Тарас почуття товариства, засуджував тих козаків, хто міг залишити в біді товариша.
У героїчній боротьбі з ворогами Тарас проявляє гарячу любов до Батьківщини, беззавітну хоробрість, ненависть до ворогів.
Мужньо переносить Тарас страшні муки й смерть. І по праву ми вважаємо Тараса Бульбу народним героєм: він боровся за незалежність народу, вірив у його сили, міцно пов'язаний з ним одним бажанням, однією мрією: "Нехай же цвіте Російська земля!"