I день не день, i йде не йде, А лiта стрiлою Пролiтають, забирають Все добре з собою. Окрадають добрi думи, О холодний камiнь Розбивають серце наше I спiвають амiнь, Амiнь всьому веселому Од нинi до вiка. I кидають на розпуттi Слiпого калiку. Невеликiї три лiта Марно пролетiли... А багато в моїй хатi Лиха наробили. Опустошили убоге Моє серце тихе, Погасили усе добре, Запалили лихо, Висушили чадом-димом Тiї добрi сльози, Що лилися з Катрусею В московськiй дорозi; Що молились з козаками В турецькiй неволi I Оксану, мою зорю, Мою добру долю, Що день божий умивали... Поки не пiдкрались Злiї лiта та все теє Заразом украли. Жаль i батька, жаль i матiр, I вiрну дружину, Молодую, веселую, Класти в домовину, - Жаль великий, брати мої! Тяжко годувати Малих дiток неумитих В нетопленiй хатi! Тяжке лихо, та не таке, Як тому дурному, Що полюбить, побереться, А вона другому За три шаги продається Та з його й смiється. От де лихо! От де серце Разом розiрветься! Отаке-то злеє лихо Й зо мною спiткалось: Сердце люди полюбило I в людях кохалось, I вони його вiтали, Гралися, хвалили... А лiта тихенько крались I сльози сушили, Сльози щирої любовi, I я прозрiвати Став потроху... Доглядаюсь, - Бодай не казати! Кругом мене, де не гляну, Не люди, а змiї... I засохли мої сльози, Сльози молодiї. I тепер я розбитеє Серце ядом гою - I не плачу, й не спiваю, А вию совою. Отаке-то! Що хочете, То те i робiте; Чи голосно зневажайте, Чи нишком хвалiте Мої думи, - однаково Не вернуться знову Лiта мої молодiї, Веселеє слово. Не вернеться... I я серцем До вас не вернуся. I не знаю, де дiнуся, Де я пригорнуся, I з ким буду розмовляти, Кого розважати, I перед ким мої думи Буду сповiдати? Думи мої! Лiта мої, Тяжкiї три лiта! До кого ви прихилитесь, Мої злiї дiти? Не хилiтесь нi до кого, Ляжте дома спати... А я пiду четвертий год Новий зустрiчати. Добридень же, новий годе, В торiшнiй свитинi! Що ти несеш в Україну В латанiй торбинi? "Благоденствiє, указом Новеньким повите". Iди ж здоров, та не забудь Злидням поклонитись.
Для українського селянина земля – це найсвятіше в житті. Довгі роки кріпосного права, коли середньостатистичний українець навіть мріяти не міг про свій клаптик землі, а якщо навіть і мав, то майже все нажите віддавав за податки, зробили землю таким собі омріяним ідолом, святинею. Не дивно, що кожен селянин готовий був покласти життя, відстоюючи кожен метр своєї землі. На превеликий жаль, на цьому ґрунті, часто виникали чвари, суперечки і навіть вбивства між родичами та сусідами.
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Відповідь:
Пояснення: