Коли я почала вчити Зарубіжну літературу,я почала проникати в ту давню але цікаву історію пов*язану з видатними іменами великих письменників.Ми детально вивчали твори,вірші та біографію великих поетів та письменників того часу.Серед цих імен можна перелічити таких як Редьярд Кипплинг,Артур Конан Дойль,О.Генрі,Ж.Верн та інші.Ці та інші письменники дали мені багато нового,того чого б я в житті не здобула.Це перш за все цікаві історії,які ми повинні вивчати.Без знань ми нічого не значимо в цьому світі,тому потрібно читати літературу,та вивчати нових для себе письменників.Література дає мені перш за все знання,тому не важливо чи це зарубіжна література,чи це українська чи навіть російська,бо те що людина вивчає в школі ніколи не завадить ій у майбутньому.Бо як каже прислів*я:Людину прикрашае не одяг а розум!ТожПри вивчені зарубіжної літератури я відклала в голові для себе багато чого цікавого,те що колись мені знадобиться в подальшому житті,і я бажаю всим побільше читати книжок,бо компьютер не дасть нам те,що ми можемо отримати від книжок!
Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського повіту на Вінниччині. Його дитячі роки минали серед мальовничої природи Прибужжя .
Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в його дитячому серденьку любов до природи, навчила милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом .
З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дєм'яновича; діда Дем'яна —колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою -- цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.
Коли Михайлику було дев'ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім'я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися — теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Змалку в хлопчика виявився великий потяг до знань, до книжки. Він самотужки навчився грамоти ще вдома, лише мріючи про школу. Читав усе, що потрапляло до рук. Найбільше захопили його дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: буду вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.
Перша збірка віршів «Добрий ранок» побачила світ у 1941 році. Рядовим солдатом-артилеристом пішов М.Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування….І ось така бажана Перемога! Поет-воїн повернувся до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості.
Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжечки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім'я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка».
Музей М.Стельмаха в с.Дяківці відкрито 24 травня 1989 р. У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.
Підготувала Фіцай Ольга Василівна –вчитель початкових класів Буштинської гімназії-інтернатуДжерело: Ткаченко Н.С., Ходосов К.О. Вивчення творчості Михайла Стельмаха: Посібник для вчителів.-2-е вид.із зм. і доп.-К.: Рад. школа,1981.-224с.-Бібліогр.: с.223
Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б до розкрити цю тему. Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «Соп 1га зрет зрего!». Написаний під час надзвичайного загострення її хвороби вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро. Скільки в ньому щирості, життєвого вогню, любові до життя! Хмари осінні, лихо, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами. Уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту та зла і не зійдуть квіти дсбра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». У першій строфі вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які увірвалися в молоде життя:
Гетьте, думи, ви хмари осінні То ж тепера весна золота Чи то так у жалю, в голосінні - Проминуть молодії літа? Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору: Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! Дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. Зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. Цей вірш — утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях. Сама Леся Українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. Для свого твору можете використати і вірш «Досвітні огні». Ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. Твір починається картиною ночі. Темрява — це символ самодержавства. Відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: «темнота тяжка», «привиддя лихі», «чорнії хмари страшні».
Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. Саме їх і уславлює Леся Українка, саме на них і хоче рівнятися.
Вірш «Слово, чому ти не твердая криця» можна вважати програмним у творчості Лесі Українки. У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:
Ти моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова, Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб’єш… Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Непогано було б згадати, що цю «зброю» тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. У вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом- хай і «невідомих», але, без сумніву, існуючих «братів"
Коли я почала вчити Зарубіжну літературу,я почала проникати в ту давню але цікаву історію пов*язану з видатними іменами великих письменників.Ми детально вивчали твори,вірші та біографію великих поетів та письменників того часу.Серед цих імен можна перелічити таких як Редьярд Кипплинг,Артур Конан Дойль,О.Генрі,Ж.Верн та інші.Ці та інші письменники дали мені багато нового,того чого б я в житті не здобула.Це перш за все цікаві історії,які ми повинні вивчати.Без знань ми нічого не значимо в цьому світі,тому потрібно читати літературу,та вивчати нових для себе письменників.Література дає мені перш за все знання,тому не важливо чи це зарубіжна література,чи це українська чи навіть російська,бо те що людина вивчає в школі ніколи не завадить ій у майбутньому.Бо як каже прислів*я:Людину прикрашае не одяг а розум!ТожПри вивчені зарубіжної літератури я відклала в голові для себе багато чого цікавого,те що колись мені знадобиться в подальшому житті,і я бажаю всим побільше читати книжок,бо компьютер не дасть нам те,що ми можемо отримати від книжок!
Вроде бы не напутал)Если ставь