ужас блин я не нахожу как яз всощысошысоч года о2кгскшсоуг8стщгйстшвй 9а99 по иа9о зйои вот ш91амс1в9гв 1аги 91угмгу188 и9йвс8 ийв9ш иай9 раз мзшив 9ту 9гци 9ш1аи ш92атщцоащ0ок10щ иац1ам1кмшат эта лйащмтайщ ийзвгисш0вйосгу1соытчйыо з1втшз цел 9шайт 9г1аь ш91а хочу тщхйамттхщйв т1ащх тхйащомйащ0о 0щ1ао ш0к1ом0шк1о 0ш1ко 0шк1осш0у1ос0шоу1м0шыамумуист1кзмшту1ш9сйумхкймущ0ао1у0щсо1усщо1у0мо1у0щсоу108аойу08сойу0щсойуа80ойу08моуй80пойу08моу80мокй08мо08мойк8мойу80сойк80мойу80мок80мо0йкщмойамощйуца0шйао0ш 1арсйамо1уох1ксо1ушосх2ало х2
Объяснение:
9втмзуо1му
Відповідь:
Цей твір - новела, тому що:
твору притаманний лаконізм;перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів ;автор у новелі концентрує увагу на змалюванні внутрішнього світу героя, переживань і настроїв; Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки (самогубство головного героя).Художні деталі новели :
Квітка на клумбі — всеперемагаюча сила добра
Хрест — крах надій і сподівань, смуток за змарнованим життям
Дочки в білих сукенках на фотографії — спомин та смуток за мирним життям
Міцні будинки — дух до будівництва, а не до руйнування, який закладений у людині
Сонце і квіти на будинках — намагання зробити приємне
Речі для полонених — милосердя та прощення
Цигарка охоронця для полонених — співчуття та людяність
Кульмінація та розв'язка вразили мене найбільше.
Розуміючи безвихідність ситуації, зневірений та хворий Фрідріх покінчив життя самогубством .
Розцвіла квітка-нагідка біля хреста на його грядці, під час ремонту мешканці будинку знаходять фотографію дітей Фрідріха – пам'ять про полоненого німця, уявне запитання дітей про батька.
Объяснение:
Проминають роки, спливають століття, але таємниця кохання залишається вічною й незбагненною. Вона завжди хвилюватиме, мучитиме людей, вимагаючи свого глибокого осмислення.
Це почуття описували поети всіх віків. Поети майбутнього теж не обминуть цієї теми. Серед тих, натхненних співців кохання, вирізняється геніальний італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка.
О краю мій, о ріки голубі,
Ви омиваєте Лаури очі,
Їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непороччі!
А там підводні скелі серед ночі
Горять в мого закохання журбі.
Петрарці належить найщиріша й найпоетичніша лірична сповідь про кохання, пронесене крізь усе життя:
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Ці рядки одного із сонетів, мабуть, найбільш інтригуючі у світовій ліриці. Уже понад шість століть читачі прагнуть здобути власну розгадку високого почуття Петрарки. У цьому сонеті відбилося сум'яття душі поета, ліричний конфлікт поета із самим собою. Таким було кохання Франческо Петрарки до земної жінки Лаури.
Досьогодні дуже мало відомо про справжню Лауру, яка надихала поета на створення одухотворених віршів. Можна сказати, що Лаура — це майже легендарна постать.
Юний Петрарка вперше побачив Лауру, яка ще була майже дитиною, під час богослужіння в церкві. Тоді він і закохався. Поет не дає подробиць про зовнішність Лаури, проте інколи звертає увагу читача на чорні очі, тонкий стан і світле волосся коханої. І хоча дівчина не відповіла поетові взаємністю, Петрарка пояснює це високою її доброчинністю й потайки, у глибині душі, схвалює.
Поезія Франческо Петрарки — своєрідний щоденник переживань і почуттів. В описі краси Лаури, за канонами ренесанської лірики, переважають порівняння з квітами, перлинами, зірками тощо. Це нібито робить красуню схожою на всіх інших ліричних героїнь того часу, але водночас приховано індивідуалізує її через складні смислові відтінки багатьох епітетів.
У своїх сонетах Петрарка стверджує гуманістичний ідеал. Любов до земного життя й кохання до земної жінки не є гріховним — ось пафос його інтимної лірики.
Лаура померла в розквіті свого молодого життя під час епідемії чуми. Поет, змертвілий від горя, шукав зустрічі з Лаурою хоча б у мріях та снах. Цікаво, що Петрарка сподівався в особі коханої знайти собі підтримку на шляху до ння душі та вічного життя.
Ніщо поваби серцю не несе,
Бо згасло сонце і померкло все,
Разом із ним засипане землею.
В життя моє лиш смуток увійшов.
Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,
Що краще був би не стрічався з нею.
До останніх хвилин свого життя Петрарка залишався вірним пам'яті Лаури. Світлому образу коханої дівчини присвячено близько дев'яноста сонетів, які ввійшли в "Книгу пісень". Оспівуючи прекрасні почуття, великий італійський поет-гуманіст кожним своїм рядком стверджує, що справжнє кохання в житті людини буває тільки один раз.