На мою думку, роботи ніколи повністю не замінять людей. Людина створює цих роботів, значить людство завжди розумніше за них. Питання тільки в одному, чи зможуть роботи замінити людські руки, хоча б десь. Думаю що так, зможуть. Взяти хоча б наприклад інтернет ресурси, багато вчених вже давно прогнозували, що через декілька десятків років, зовсім зникнуть такі професії як: вчитель, касир, юрист, поліцейські. Навіть зараз по трохи роботи починають витісняти людей. Наприклад в Естонії вже існують каси без касирів, де люди самі можуть оплатити покупки. Це насправді дуже добре, так вони позбулися шахрайства і обману, а можливо просто неакуратності й розсіяності касирів людей, які інколи рахують неправильно. Також зовсім недавно показували першого робота поліцейського, який справляється не гірше людини, та навіть згадати розробку українців, так звана робот Софія. Отже, все ж таки роботи можуть замінити людей, це добре 50/50, оскільки так людям не буде на чому заробляти, але також це добре, адже робот виконує роботу акуратно та якісно
Объяснение:
На мій погляд, не існує жодної юної дівчини яка б не мріяла зустріти своє єдине та справжнє кохання. Є безліч цікавих та романтичних книг про світле почуття любові. Найбільш яскравою книгою про романтичне кохання являється повість Олександра Гріна "Пурпурові вітрила".
Объяснение: У своєму творі автор підтверджує, що будь-яке, навіть сама неймовірне бажання може збутися. Головне не лякатися мріяти і ділитися своїми думками з близькими людьми. Потрібно завжди вірити, що десь у світі може відшукатися той єдиний, який зможе реалізувати твою фантастичну мрію. Можливо, не всі оточуючі зрозуміють тебе, і навіть жартуватимуть над тобою, але завжди буде перемагати доброта і любов. Ця яскрава повість про віру в красу та справжнє кохання, яке не зупиняють ніякі труднощі.
Объяснение:
ні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.