Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «Аби я був вовком…»; «Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти?..— завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну»; – «Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; – «Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий»; – «Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець,— сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом»; – «Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?»; – «Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»; «Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже Сіроманець щімко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию». Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та Чепіжним. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. Він допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. Коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в Одесі. Йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.
Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, соломія вирішує йти за остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в бессарабію: «пропадай воно все пропадом… піду і я світ за очі… вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». на цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «соломія все йшла. вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». вона готова тягнути остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. відданість остапу не мала меж: «люді добрі,— благала соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… ви ж бачите — пропадаємо… чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… я вам оддячу, я вам одроблю… візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… ось нате…»
Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «Аби я був вовком…»; «Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти?..— завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну»; – «Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; – «Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий»; – «Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець,— сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом»; – «Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?»; – «Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»; «Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже Сіроманець щімко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию». Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та Чепіжним. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. Він допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. Коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в Одесі. Йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.
Объяснение: