Завжди можна було навчитися літати, потрібно було тільки захотіти. Моя друга спроба познайомитися з цим автором. Не сказати, що особливо вдала, мабуть такого роду філософські притчі не моє. Головним героєм цієї історії виступає не схожа на інших чайка Джонатан Лівінгстон. Він не думає про хліб насущний, його це зовсім не турбує. Ця чайка закохана в польоти, ось він її сенс життя. Вона хоче навчитися літати, так, як жодна чайка не вміє. Ніхто в це не вірив, всі говорили, що у чайок є тільки один б польоту. Але Джонатан не здавався, з разу в раз він пробував і пробував, навіть коли втрачав надію і віру в себе, все одно продовжував намагатися. Мені сподобався посил, що кожен сам коваль своєї долі, що, якщо постаратися, можна піднятися, досягти того, що від тебе інші не чекають. І у Джонатана це дійсно виходить. Не особливо сподобався сам стиль викладу і ідея «думки». Можливо, це тому, що для мене вона абстрактна і нереалістична. Якщо я навчуся силою думки зникати з однієї точки і з'являтися в інший, то тоді, можливо, заговорю по-іншому, а поки якось так.
Объяснение:
Ліхтарник — людина обов'язку, дуже відповідальний. Але він, як заводна машина або зіпсований комп'ютер: працює по одного разу заданій програмі, не узгоджуючись із ситуацією. Але є й інша сторона того, що робить ліхтарник.
Маленький принц міркує: «Коли він запалює, свій ліхтар — начебто народжується ще одна зірка або квітка. А коли він гасить ліхтар — начебто зірка або квітка засипають. Прекрасне заняття. Це по-справжньому корисно, тому що красиво». Думаю, він хотів сказати, що є речі, які не мають практичного змісту, але, якщо вони гарні, вже в цьому їхня користь.
Объяснение:
Г)...