. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст.
Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От, де люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Дитинство та юнацькі роки (1814-1837 рр.)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (по новому — 9 березня) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей — старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 році Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Як здавалося Тарасові, навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту.
У 1823 році, коли Тарасу було дев'ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свиней, працювати разом з наймитами. Не витримавши такого життя, він переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, але і там на нього чекає напівголодне існування. І він вирішує їхати у Лисянку до диякона-живописця, щоб нарешті здійснити свою давню мрію — навчатися малярству. Та тут йому доводилось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас тікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовляє йому у навчанні. Втративши всяку надію стати маляром, Тарас повернувся в Кирилівку, де пас громадську череду.
У 1827-1829 роках Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, зрештою потрапив на панський двір — спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого Павла Енгельгардта в село Вільшана. На той час йому вже було 14 років.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно (нині Вільнюс — столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка.
Цель игры получить очко, забив мяч на противоположную сторону или заставить противника ошибиться.
Команды состоят из 14 игроков, 6 из которых одновременно находятся на поле, оставшиеся запасные. Правила игры в волейбол предусматривают 6 замен в одной партии.
Право на первую подачу определяют жеребьевкой. Подача осуществляется из-за задней лини. Если подающий заступает, отправляет мяч за пределы поля или попадает в сетку, то команда теряет подачу, а противник получает очко.
Правила в волейболе разрешают разыгрывать мяч на своей половине площадки не более чем в три касания (блок не учитывается), обычно это прием, затем ра и атакующий удар.
Принимать подачу имеет право любой играющий, обычно это делают спортсмены, находящиеся на задней линии. Подачу не блокируют. Правила волейбола позволяют ударять по мячу любой частью тела один раз.
Атакующий удар проводится над сеткой. Игрок с первой линии может проводить атаку из любой точки своей половины поля. Члены команды находящиеся на позициях задней линии атакуют от трехметровой отметки.
Блокирование атаки проводится над сеткой так чтобы помешать, мячу перелететь через сетку. При блоке можно переносить руки на сторону соперников, не создавая при этом для них помех. Блокируют только игроки с передней линии.
Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Пкро сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою. Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів. Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача. Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз. Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.
Объяснение:
. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст.
Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От, де люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Дитинство та юнацькі роки (1814-1837 рр.)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (по новому — 9 березня) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей — старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 році Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Як здавалося Тарасові, навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту.
У 1823 році, коли Тарасу було дев'ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свиней, працювати разом з наймитами. Не витримавши такого життя, він переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, але і там на нього чекає напівголодне існування. І він вирішує їхати у Лисянку до диякона-живописця, щоб нарешті здійснити свою давню мрію — навчатися малярству. Та тут йому доводилось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас тікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовляє йому у навчанні. Втративши всяку надію стати маляром, Тарас повернувся в Кирилівку, де пас громадську череду.
У 1827-1829 роках Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, зрештою потрапив на панський двір — спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого Павла Енгельгардта в село Вільшана. На той час йому вже було 14 років.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно (нині Вільнюс — столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка.