ответ необходим в течении 20 мин. )) Можно очень коротко (буквально 6 предложениями) сказать смысл Ніна Бічуя. Повість «Шпага Славка Беркути»? И рассказать чем этот рассказ закончился? (ударение необходимо сделать на дружбу между ребятами) Заранее !
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими.
Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників.
Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Образ Славка Беркута також не простий. Він є сміливим, добрим, щирим, має власне «Я». Коли він був малим, тяжко занедужав і міг би залишитися інвалідом та завдяки силі волі переміг хворобу, попри біль знову навчився ходити. Анічогісінько не дістається йому без боротьби. Славко постійно шукає себе у чомусь новому, удосконалюється, але оточуючі, окрім батьків, не помічають його бурхливого внутрішнього життя. Найбільшим випробуванням Славка було щастя Юлька, якому, як він думає, все дістається без будь-яких зусиль. Славко ображений на увесь світ, у якому одні повинні важко працювати, а іншим все легко дістається.
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо».
Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися?
Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки.
Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя.
Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.
Я люблю Батьківщину за те що вона в мене одна.По друге я виріс в цих краях і я повинен пишатись ними.Для кожної людини своя країна найкраща.Для мене ця країна є Україна. Я люблю свою рідну Неньку та буду поважати її до кінця свого життя !
за сосюрою "Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі,у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі…Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових,в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих.Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.."
Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя». І Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про до й. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного нп’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння…Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати Єрусалиму Мур Плачу.До речі, згідно з історичними даними, Селим подарував євреям Мур Плачу.Однак (це теж з історії!) ще до фізичної смерті Боязида (він став п’яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. Це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що Боязид належить не їй, що її земля йому чужа. Така закономірність, діти виховувалися в сувррих умовах Османської імперії.
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими.
Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників.
Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Образ Славка Беркута також не простий. Він є сміливим, добрим, щирим, має власне «Я». Коли він був малим, тяжко занедужав і міг би залишитися інвалідом та завдяки силі волі переміг хворобу, попри біль знову навчився ходити. Анічогісінько не дістається йому без боротьби. Славко постійно шукає себе у чомусь новому, удосконалюється, але оточуючі, окрім батьків, не помічають його бурхливого внутрішнього життя. Найбільшим випробуванням Славка було щастя Юлька, якому, як він думає, все дістається без будь-яких зусиль. Славко ображений на увесь світ, у якому одні повинні важко працювати, а іншим все легко дістається.
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо».
Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися?
Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки.
Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя.
Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.