По-перше, звернемося до історії, Т.Г.Шевченко змалку відзначався різнобарвною фантазією. О.Підсуха писала: "Чи кожній дитині, скажімо, спаде на думку шукати залізних стовпів, що нібито підпирають небо, до чого вдався був шестирічний Тарас Шевченко?". Таких прикладів історія знає безліч, коли люди, особливо майбутні митці, виявляли здібності, а інколи й талант до певних мистецтв. Наприклад, Лесь Курбас у п'ятирічному віці створював лялькові вистави у себе вдома. Він писав: "За декорації служили мамині речі, за акторів - ляльки, а глядачі - сусідські діти. Ці пізнання виявилися у майбутній професії.
По-друге, у наші дні діти все менше замислюються над своїм покликанням. Краще грати у комп'ютер, аніж сидіти та думати про безмежність власного розуму й про своє покликання – це для них занадто нудно. І. Томан писав: "Молоді люди, буває, самі не знають, що б їм хотілося робити". У результаті, коли приходить час вступати у вищий навчальний заклад, діти слухають батьків. Потім, коли вони розуміють, що майбутній фах їм не подобається, а розчаровувати рідних не хочеться, виникає пригнічення, яке часто викликає депресії, а іноді й невроз, тобто найпопулярніші у наш час психічні розлади.
По-третє, я давно визначилася, чим мені хочеться займатися у майбутньому. Якось моя сестра сказала:" Я відвідала одну театральну студію, де зараз проходить набір абітурієнтів. Давай підемо туди!" Тож займаюся там більше трьох років, в мене з'явилося багато друзів, у нас багато спільного.
Тема вірша «Іванові Франкові»: Думки й переконання поета з приводу творення справжньої літературиІдея вірша «Іванові Франкові»: Показати, що автор не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче «бути цілим чоловіком», тобто у гармонії з собою.Вірш «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з пригоду творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання,’яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І. Франка як до учителя й друга. Саме йому М. Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми «Лісова ідилія»). І.Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений, що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: «Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата: «Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію-царицю Посміє кинуть у в’язницю?» М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію.
По-перше, звернемося до історії, Т.Г.Шевченко змалку відзначався різнобарвною фантазією. О.Підсуха писала: "Чи кожній дитині, скажімо, спаде на думку шукати залізних стовпів, що нібито підпирають небо, до чого вдався був шестирічний Тарас Шевченко?". Таких прикладів історія знає безліч, коли люди, особливо майбутні митці, виявляли здібності, а інколи й талант до певних мистецтв. Наприклад, Лесь Курбас у п'ятирічному віці створював лялькові вистави у себе вдома. Він писав: "За декорації служили мамині речі, за акторів - ляльки, а глядачі - сусідські діти. Ці пізнання виявилися у майбутній професії.
По-друге, у наші дні діти все менше замислюються над своїм покликанням. Краще грати у комп'ютер, аніж сидіти та думати про безмежність власного розуму й про своє покликання – це для них занадто нудно. І. Томан писав: "Молоді люди, буває, самі не знають, що б їм хотілося робити". У результаті, коли приходить час вступати у вищий навчальний заклад, діти слухають батьків. Потім, коли вони розуміють, що майбутній фах їм не подобається, а розчаровувати рідних не хочеться, виникає пригнічення, яке часто викликає депресії, а іноді й невроз, тобто найпопулярніші у наш час психічні розлади.
По-третє, я давно визначилася, чим мені хочеться займатися у майбутньому. Якось моя сестра сказала:" Я відвідала одну театральну студію, де зараз проходить набір абітурієнтів. Давай підемо туди!" Тож займаюся там більше трьох років, в мене з'явилося багато друзів, у нас багато спільного.